По дорозі до університету

ЗДПІ. 30-ті роки. Репресії

Ми вже розповідали на сторінках нашої газети і про навчальну, і про виховну, і про наукову роботу в Запорізькому державному педагогічному інституті в перші роки його існування. Вважаємо, що це не тільки цікава, а й важлива інформація. Адже хіба що зовсім байдужу людину не схвилює історія рідного вузу. Нам потрібен тверезий погляд на її світлі та темні боки. Тим більше, що наша alma mater – Запорізький державний університет – заснований 72 роки тому як педагогічний інститут. Отже, невдовзі святкуватимемо визначний ювілей – три чверті століття ЗДУ!

В 30-ті роки день у день життя інституту ставало більш змістовним й організованим. Сторінки його історії збагачувались новими досягненнями, славними іменами. Та не все було безхмарним…

Протягом ряду років життя інституту затьмарювали події, пов’язані з утвердженням у країні тоталітарного режиму. У той час повсюдно здійснювалися вказівки Сталіна про те, що із наростанням успіхів у будівництві соціалізму в країні загострюватиметься класова боротьба.

Репресії, що прокотилися по державі, не обійшли і колектив Запорізького державного педагогічного інституту. Вони позначилися на його житті, але все ж не могли затримати зростання вузу, його рух уперед.

Озброєні вказівками вождя репресивні органи розгорнули в інституті переслідування людей за самостійні думки та висловлювання, за найменші похибки в роботі. Широкого розмаху набули доноси, наклепи, наговори. Все це відбувалося під гаслом боротьби із “ворогами народу”, “декласованими елементами”, “п’ятою колоною”. Особливо тривожними для інституту стали роки після смерті наркома освіти України Миколи Олексійовича Скрипника. Як відомо з офіційних документів, він покінчив життя самогубством 7 липня 1933 року. А Запорізький державний педагогічний інститут саме тоді носив його ім’я…

З цього часу народна освіта України потрапляє в коло пильної уваги органів НКВС. Вести непримириму боротьбу з проявами буржуазного націоналізму вимагали постанови ХVІІ з’їзду Комуністичної партії більшовиків України (січень 1934 року), а також партійні документи наступних років. Тоді викладання всіх предметів в інституті велося українською мовою. Для репресивних органів це була підстава вважати, що у вузі, особливо на мовно-літературному факультеті (та й на кафедрах інших факультетів) “окопалася зграя завзятих націоналістів”. І розпочалося переслідування. Викладачів, на яких падала підозра, звинувачували у “ворожій діяльності”, у пропаганді буржуазно-націоналістичних поглядів, у приховуванні свого соціального становища.

Уже 26 грудня 1933 року був звільнений з роботи завідуючий кафедрою економічних наук Подолян, а 16 січня 1934 року – викладач української мови Охріц. Приблизно у той же час зняли з посади асистента кафедри математики Костенка. Рік по тому за приховування свого соціального становища звільнили викладача Жибрака.

У 1936 році заарештували викладача географії Нечитайла. Його затаврували як “троцкіста”. Ярлик націоналістів почепили на доцента Криворучка і завідувача кафедрою зарубіжної літератури Мороза. За підтримку Криворучка був знятий з роботи керівник кафедри літератури Лозовик.

У лютому 1937 року заарештували завідувача кафедрою української мови та літератури професора О.П.Троцюка, якого звинуватили, звичайно ж, в українському буржуазному націоналізмі. Як націоналіст і ворог народу потрапив до лап НКВС завідувач кафедрою української мови Н.Л.Солодкий (ми вже згадували в попередніх публікаціях про цього яскравого науковця і талановитого викладача). Мали місце і випадки самогубства. Щоб їх не затаврували як “ворогів народу”, щоб не потрапити в катівні “органів”, люди ладні були навіть розстатися з життям. Так, покінчив із собою керівник військової справи В.К.Чуприна (на фото).

У 1937 році заарештували заступника декана мовно-літературного факультету І.З.Чекурлія, завідувача кафедрою російської мови Л.П.Місіркова, декана історичного факультету Козирєва.

“За пропаганду націоналістичних концепцій” було позбавлено посади викладача мовознавства В.Ф.Новостройного. А викладача А.П.Розборського звільнили за те, що він порекомендував студентам прочитати… твір Зінаїди Тулуб “Людолови”. Зазнали переслідувань Д.Зінчук, Д.Мірошниченко… Чи не за кожним наказом про звільнення з роботи слідував арешт, передача справи до прокуратури. А далі, як правило, – тюрма, табори, де засуджені часто-густо не виживали. За кожним наказом – трагічна доля людини…

Іван ПУХА, доцент;
Поліна БАРАНЕЦЬКА,
студентка філологічного факультету