ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ЗНАЙОМИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ

Думаю, що не буду одинокою, коли висловлю думку про те, що Шевченківські дні цього року будуть не схожими на торішні, хоча рік тому ми і відзначали 190-річний шевченківський ювілей. Адже лише зараз ми всі відчули себе одним народом, якого є за що поважати і який поважає себе, адже лише тепер ми отримали сподівання на те, що бодай діти та онуки наші будуть жити в тій “сім’ї вольній, новій”, про яку мріяв Великий Кобзар.

Але разом з осмисленням своєї значимості ми маємо переосмислити і своє ставлення до української літератури і до нашої національної культури в цілому. Про те, як по-новому відкривається нам поезія Тараса Шевченка, я запитала саме там, де про нього знають якнайбільше – на філологічному факультеті ЗНУ. Це кращий факультет, може й у всій Україні, де працює так багато шевченкознавців, які написали великі наукові роботи, присвячені творчості Шевченка, для яких його літературна спадщина стала, може, найдорожчим скарбом. Серед науковців, які працювали і працюють на кафедрах філфаку, - М.Д. Бернштейн, О.І. Барабоха, В.Ф. Шевченко, В.А. Чабаненко, Т.В. Хом’як, Н.О. Журавльова.

Закохана у поезію Шевченка і Валентина Кравченко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури. Саме Валентина Олександрівна відкриває перед студентами другого курсу незнані ними сторінки життя та творчості поета, доносить до них зовсім новий, живий його образ.

- Кожного року, готуючись до лекцій з творчості Шевченка, - розповідає Валентина Олександрівна, - я відкриваю сама для себе якісь нові рисочки у його образі, з року в рік створюю у свідомості свого, живого Шевченка. І коли приходжу до студентів, які нібито і так багато знають про нього, відбувається феномен знайомого незнайомця, і у очах моїх слухачів з’являється іскорка пізнання і жадоби нового - для викладача це багато значить.

- А де ж взяти щоразу те нове?

- Я вас запевняю, що той образ, який сформувався у свідомості багатьох поколінь радянських школярів, - то не справжній Шевченко, а створений комуністичною ідеологією ідол, і творчість його інтерпретувалася у відповідності до цього. Тож незалежні від ідеологічного впливу наукові роботи сучасних дослідників Тарасової спадщини відіграють в усвідомленні його творчості велику роль. Перш за все, хочу сказати, що й досі не з’явилося повного зібрання творів Шевченка – а це двісті сорок поезій, варіантів, коментарів і понад 1200 художніх полотен. І лише зараз вийшли з друку перші шість томів 12-томного наукового видання. Тарасову музику в слові досліджують нові книги українських шевченкознавців Юрія Барабаша “Коли забуду тебе, Єрусалиме”, Євгена Нахліка “Доля -LOS -Судьба”, Юрія Ковтуна “Кохані жінки Тараса Шевченка” і багато інших. І всі вони розкривають перед нами нового Шевченка.

Ось запитайте пересічного українця, який шевченківський вірш найвідоміший? Певно, кожен другий назве “Заповіт”. Але мало хто знає, по-перше, що сама назва вірша – не авторська, а по-друге, у лейпцігському виданні “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, які стали першоосновою майбутніх видань “Кобзаря”, були пропущені рядки:

Все покину і полину до самого Бога молитися,

...а до того

Я не знаю Бога...

Кожна ідеологія використовувала найвигідніший для себе варіант, тому й до читачів не завжди доходило те, що відчував, чим жив, що писав Шевченко. Дуже вже він був величною фігурою, щоб не спробувати якщо не принизити його, то хоча б залити його трепетну душу солодким єлеєм , щоб заховати її від читача. Але культурний читач – це також літературознавець, який спроможний, маючи смак та бажання, відкрити для себе хоча б одну грань його творчості.

Восени, після славнозвісного спілкування президента Володимир Путіна з українськими телеглядачами у прямому ефірі, зателефонувала до нашого деканату запоріжанка і російською мовою (!) запитала, що то за шевченківські рядки наводив російський президент, яких вона так і не знайшла у “Кобзарі”. І не могла знайти, бо ці рядки є тільки у науковому виданні творів. А декламував Путін такі шевченкові рядки:

І день іде, і ніч іде.

І голову вхопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки!

Ось так уважно ставляться до творчості Кобзаря читачі - від президента до пересічного громадянина. А вже філологам і Бог велів вивчати диво з’яви таланту такого всесвітнього масштабу, чари його поезії. Ми маємо шукати шляхи вивчення його творчості і ролі в формуванні і літератури, і національної культури, пам’ятати, що Шевченко - не пам’ятник, не ідол, якого створили на потребу чужій ідеології. Філологи повинні сформувати для себе замість розбитого на цитати класика, який заслоняє живого поета - справжнього Шевченка, з його людськими ваганнями і похибками. Саме цього я й прагну на свої лекціях.

- Валентино Олександрівно, яке ваше ставлення до ідеї встановлення пам’ятника Шевченкові на однойменному бульварі, місці, де завжди гамірно, де зустрічаються закохані? Чи не буде це нечемним до пам’яті поета, людини, нещасливої у коханні та й взагалі досить самотньої?

- Мені стало відомо, що у міської влади з’явилася ще одна ідея вшанувати пам’ять Шевченка. Тарас Григорович у вересні 1843 року два тижні прожив на Запоріжжі, ходив козацькими стежками “на Хортиці, і все плакав”, як він згодом писав у листі до Якова Кухаренка. Дуже болісно сприймав поет злидні, кріпацтво, те, що одвічні козацькі вільні землі віддали німцям. Тут він, вражений цим, не написав жодного рядка, не зробив жодного малюнка. Жив Шевченко у Прокопа Булата, хатина якого знаходилася у селі Вознесенівці. Так ось, хоча того села вже немає, але збереглася груша, під якою сидів та дивився на Дніпро Тарас. Мені відомо, що планується відтворити Булатову садибу і саме тут поставити пам’ятник Шевченку - над Дніпром, який поет так любив.

- Наближаються Шевченківські дні. Як будете святкувати?

- Традиційно 9 березня проведемо вшанування пам’яті і покладання квітів до пам’ятника Шевченку на території університету. В історичному музеї на Хортиці відбудуться Шевченківські читання, а 11-12 березня - вечір на факультеті. Крім того, студенти готують тематичні стіннівки, беруть участь у поетичному конкурсі “Рівняємось на Шевченка.”

Поспілкувавшись з Валентиною Олександрівною, людиною, насправді закоханою у Шевченкову поезію, я зрозуміла, що студенти ЗНУ підуть з її лекцій вже трішки іншими, бо відкриють для себе магію Тарасового слова. А ще я знайшла відповідь на поетичні рядки, у яких Шевченко запитував:

- Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт воно огня святого?..

Я таки знайшла відповідь - ствердну відповідь.

Тамара Хоменко