НЕВЖЕ НАШІ ПРАЩУРИ ОБХОДИЛИСЯ БЕЗ ЕЛЕКТРОННОЇ ПОШТИ?

Сьогодні, перетнувши межу ХХІ століття, ми маємо розгалужену інформаційну інфраструктуру, що дозволяє за кілька секунд дізнатися про найголовніші події в Австралії і Америці, Росії і Китаї. А два тисячоліття тому інформація тільки починала свій тернистий шлях.

Ще за часів первіснообщинного ладу люди відчули потребу обмінюватися інформацією, у тому числі і передавати її на далекі відстані. Першими прототипами зв’язку стали багаття і свистки. У трагедії Эсхіла «Агамемнон» докладно розповідається, як ще задовго до нової ери за допомогою багать, через ряд проміжних пунктів, з Малої Азії до Мікенського замку була передана звістка про захоплення греками міста-держави Трої.

З розвитком цивілізації сигнали були замінені на звуки бубна, а зрештою, зокрема на Русі, на ямських гінців, що несли державну службу (тобто канали зв’язку вже знаходилися в руках держави). До кожного «яму» були приписані прилеглі села. Так зародилася пошта. Офіційно це слово вперше згадується у мирному договорі Росії з Польщею в 1667р. як пункт про організацію поштових відносин між Москвою та Вільно. Маніфестом 1802р. у Росії були засновані міністерства. Поштовий департамент перейшов у відомство Міністерства внутрішніх справ.

Була поборена феодальна замкнутість, налагоджені контакти із закордонними країнами, центру – з губерніями і навіть повітами. Петро I провів капітальну реформу: відокремив пересилання урядової пошти від «купецької» (пошти приватних осіб). Ним же була створена воєнно-польова пошта, започатковане перевезення пошти водяними шляхами, а 1724р. були затверджені перші штати для поштових установ.

З 1848р. усюди були введені «штемпельні куверти» – перше застосування знака поштової оплати. Чорний штемпель – для листів вагою в 1 лот (лот приблизно дорівнює 12,8 грама), синій – для дволотних, і червоний для листів вагою 3 лоти. Відповідно, пересилання листів коштувало 10, 20 і 30 копійок. Сам куверт коштував 1 копійку.

Окремо хочеться відзначити документальне свідчення про першу пошту в м.Олександрівську, записане істориком Яковом Новицьким. Виявляється, у старі «добрі» часи при пересиланні звичайних листів марок не наклеювали. Кажуть, їх просто не було. А при відсиланні листів вносили експедиторові «казенних» 10 копійок, не одержуючи ніякої розписки. Через кілька років задумав хазяїн зруйнувати старий будинок, де була перша, стара пошта. Він дуже здивувався, коли знайшов підпілля, а в ньому – великий скарб: кілька тисяч листів. Копієчку до копієчки складав експедитор до власної кишені, а листи – в схорон.

До появи залізниць на Україні пошту возили волами і буйволами, у Росії – трійками коней, у Середній Азії – на верблюдах, у північних районах – на собаках і оленях. У горах Кавказу пошту часто переносили просто на собі.

Разом з виникненням залізничної пошти (1868р.) висувається питання про сільську пошту. Тепер, щоб переслати лист з одного повіту в інший, потрібно було наклеїти 2 марки – повітову і державну. Тож експедиторам вже нічим було поживитися.

Пожвавленню обміну інформацією сприяло введення у 1843 році однакової такси на поштові відправлення незалежно від відстані.