УКРАЇНСЬКІ ДЖЕРЕЛА ВЕЛИКОДНЯ

Світлі і радісні дні Христового Воскресіння знову приходять

на землю України. Одвічні, як людське прагнення до гармонії, краси і радості.

Весною, коли після холодної і голодної зими на селян чекала найбільш виснажлива pобота зоpати та засіяти лан, святкували Великдень - свято Воскpесіння Хpиста (Пасха). До цього дня господині печуть паски, а дівчата за допомогою фаpб та воску pозмальовують писанки, вкpиваючи звичайне куpяче яйце магічними pізнобаpвними візеpунками. Писанки - є неодмінною ознакою цього свята. Великдень, немов квітка, виpостає з дохpистиянських віpувань, коли боги помиpали і воскpесали кожної поpи pоку, звідти ж іде звичай пекти паски і фаpбувати яйця.

Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається “Великий День”. Одна з них записана була колись на Слобожанщині: “Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп’яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів...” Величний, свiтлий день прийшов до нас iз Нового Завiту, а саме слово “Пасха” походить вiд назви старозаповiтного свята, яке вiдзначали iудеї в пам’ять про звiльнення вiд єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще iменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. За бiблiйним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранцi, i це воскресiння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний вiдвалив камiнь вiд дверей Гробу Господнього. На свiтанку жiнки - мироносицi Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонiя прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тiло Iсуса, але побачили вiдвалений камiнь i порожнiй гроб, i тодi схвильованим жiнкам з’явився ангел i сповiстив про Воскресiння Господнє. На урочистому богослужiннi в цей день велично лунає: ХРИСТОС ВОСКРЕС! СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ I СУЩИМ ВО ГРОБI ЖИВОТ ДАРУВАВ...

Що ж то за свято - Великдень? Сьогодні воно має й іншу назву - Пасха. З’явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на українську землю прийшло християнство. Цей день вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Та саме свято народилося набагато раніше. Про це розповідає міф. Се є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно сім тисяч років тому, коли, за легендою, і “плуг упав з неба”! А було так... Жили троє братів - мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив: - Не хочу я, братове, полювати, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров’я. Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур: “Се моє!” Хотів схопити плуга - аж він полум’ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур. “Се моє!” - прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум’я в лице. “Ні, братове, се моє,” - всміхаючись, мовив Яр. Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запряг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. Засіяв поле пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр - Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ, тобто Великий День хлібороба.

Спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичеськими воскресаючими богами. Тільки євангельські твори вважали істинними, а легенди про язичеських богів - вигадкою. Крашанка являється символом воскресіння Ісуса Христа. Тому на пасху завжди фарбують яйця - “крашанки”. Але християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів. Землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями землеробів була тісно пов’язана весняна поминальна обрядовість.

Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще - щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Існує таке народне пояснення: «Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути». Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв’язку з весняним очищенням - так само, як і вогнище на Чистий четвер. На Лівобережжі в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні батьки. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала - «бо гріх проклинати своїх дітей».