В ЛЮДСЬКИХ ДОЛЯХ - ІСТОРІЯ УНІВЕРСИТЕТУ: ВІКТОР ТКАЧЕНКО

Двадцять років для історії – абсолютно незначний відрізок часу. Але, як виявилося, усього за два десятиліття можуть відбутися грандіозні зміни в історії цілої країни, якщо не усього світу. Тоді, у вересні 1985-го, ми й гадки не мали, що горбачовська епоха стане прологом до розвалу нерушимого Союзу. А шість років потому ми вже будемо громадянами незалежної держави України.

А якщо двадцять років можуть мати таке значення для цілих народів, то в житті окремої людини це майже епоха. Отож ми і вирішили напередодні ювілею зустрітися з викладачами ЗНУ, які сьогодні добре знані і в нашому університеті, і за його межами, а тоді, двадцять років тому, були зовсім молодими людьми, і їхній трудовий шлях тільки розпочинався. І писали вони сторінки своєї біографії на тлі біографії університету, бо пов’язали своє життя з ним раз і назавжди.

Віктор Ткаченко, кандидат історичних наук, доцент, відповідальний секретар приймальної комісії ЗНУ, закінчив ЗДПІ у 1981 році,

з 1985 р. – співробітник університету

- Після закінчення навчання на історичному факультеті, - розповідає Віктор Григорович, - я працював за направленням у машинобудівному інституті, але серйозно займатися наукою міг лише тут, у рідному оточенні. Тож при першій нагоді сюди і повернувся – спочатку був асистентом на кафедрі історії СРСР, потім старшим викладачем. Захистився, став доцентом, а далі – проректором з виховної роботи. Останнім часом навчався у докторантурі, а тепер, як бачите, повернувся, хоча викладацьку діяльність буду поєднувати з роботою над завершенням та захистом докторської дисертації.

Двадцять років тому історичний факультет, на той час досить молодий, мав лише дві кафедри. Але викладацький склад був настільки потужним, що його авторитет був беззаперечним у становлені сучасної історичної науки. Досить назвати імена наших науковців – М.С. Руденка, О.М. Мальованого, І.М. Бірюльова, Л.О. Нестеренко, Ф.Г. Турченка, С.Р. Ляха. Вони за ці роки створили свою наукову школу, збільшили вдвічі кількість кафедр, заснували дослідницькі лабораторії. Це завдяки їм тут отримали путівку в життя наші імениті випускники, серед яких і доктори наук, і близько трьох десятків кандидатів, і працівники державного апарату, і офіцери силових структур.

Саме їм я завдячую своїми науковими досягненнями. Зовсім молодим я був співавтором наукових монографій разом с Федором Григоровичем Турченком та Миколою Денисовичем Некозом, і ця робота стала початком мого наукового пошуку. А професор Турченко є науковим консультантом моєї докторської дисертації. Він же запропонував мені стати вченим секретарем спеціальної ради із захисту кандидатських дисертацій з історії України та джерелознавства. Це велика честь для мене, бо університет – це мій рідний вуз, і найвизначніше в моєму житті сталося і, сподіваюся, ще станеться саме тут, в ЗНУ.М