В ЛЮДСЬКИХ ДОЛЯХ - ІСТОРІЯ УНІВЕРСИТЕТУ: ТАМАРА ХОМ’ЯК

Двадцять років для історії – абсолютно незначний відрізок часу. Але, як виявилося, усього за два десятиліття можуть відбутися грандіозні зміни в історії цілої країни, якщо не усього світу. Тоді, у вересні 1985-го, ми й гадки не мали, що горбачовська епоха стане прологом до розвалу нерушимого Союзу. А шість років потому ми вже будемо громадянами незалежної держави України.

А якщо двадцять років можуть мати таке значення для цілих народів, то в житті окремої людини це майже епоха. Отож ми і вирішили напередодні ювілею зустрітися з викладачами ЗНУ, які сьогодні добре знані і в нашому університеті, і за його межами, а тоді, двадцять років тому, були зовсім молодими людьми, і їхній трудовий шлях тільки розпочинався. І писали вони сторінки своєї біографії на тлі біографії університету, бо пов’язали своє життя з ним раз і назавжди.

Тамара Хом’як, кандидат філологічних наук, заступник декана, доцент, завідувач кафедри української літератури, в університеті -

з 1987 року

- Я була вже доцентом, - ділиться спогадами Тамара Володимирівна, - коли прийшла до університету. Працювала спершу на кафедрі українознавства, а з 1996 року – на кафедрі української літератури. І хоча наш філологічний факультет було створено ще 75 років тому, за останні десятиліття він, як і вся наша країна, пережив часи оновлення. У нашій історії, в українській літературі зникають білі плями, до нас повертаються забуті імена українських письменників, заборонених за радянських часів. Це дуже відповідальна справа – нове трактування історії літератури, відродження того, що незаслужено було стерте з народної пам’яті. І ми відкриваємо забуте заново, навчаємо своїх студентів дбайливому ставленню до культурної спадщини. І не лише на лекціях в аудиторіях, а й за допомогою тематичних вечорів, і під час щорічних Днів української писемності.

Проблема державної мови, на мій погляд, ще далеко не вирішена, навіть у нас в університеті. Щоб у цьому переконатися, достатньо глянути на дошку оголошень – більшість з них російською мовою. І остання міністерська перевірка виявила випадки викладання російською. В Україні зараз при владі гуманітарії, і я сподіваюся, що наша рідна мова займе в суспільстві належне місце.

В той же час, доводиться констатувати: хоча молодь йде до нас навчатися досить охоче, все ж рівень підготовки абітурієнтів досить низький у порівнянні з минулим. Лише за останні дві сесії ми вимушені були, на жаль, розпрощатися з шістьма першокурсниками. А ми ж готуємо кадри не лише для школи – вчителів української мови навчають і в Мелітополі, і в Бердянську, - а й викладачів вищої школи, тож і рівень підготовки повинен бути відповідним. Дуже прикро починати викладання з прописних істин.

Втім професорсько-викладацький склад на наших кафедрах достатньо професійний, щоб подолати проблеми сьогодні і з оптимізмом дивитися в день прийдешній.