В ЛЮДСЬКИХ ДОЛЯХ - ІСТОРІЯ УНІВЕРСИТЕТУ: АНАТОЛІЙ ПРИХОДЬКО

Двадцять років для історії – абсолютно незначний відрізок часу. Але, як виявилося, усього за два десятиліття можуть відбутися грандіозні зміни в історії цілої країни, якщо не усього світу. Тоді, у вересні 1985-го, ми й гадки не мали, що горбачовська епоха стане прологом до розвалу нерушимого Союзу. А шість років потому ми вже будемо громадянами незалежної держави України.

А якщо двадцять років можуть мати таке значення для цілих народів, то в житті окремої людини це майже епоха. Отож ми і вирішили напередодні ювілею зустрітися з викладачами ЗНУ, які сьогодні добре знані і в нашому університеті, і за його межами, а тоді, двадцять років тому, були зовсім молодими людьми, і їхній трудовий шлях тільки розпочинався. І писали вони сторінки своєї біографії на тлі біографії університету, бо пов’язали своє життя з ним раз і назавжди.

Анатолій Приходько, доктор філологічних наук, професор, декан факультету іноземної філології,

в університеті – з 1981 року

- З наданням статусу університету, - розповідає Анатолій Миколайович, - у нас відкрилася нова спеціальність – “німецька мова та література”, було створено кафедру германської філології. Починали з нуля, не маючи ні навчальних програм, ні належної матеріальної бази, ні досвіду. Але колектив був ініціативний, спеціалісти високого гатунку, і вже за кілька років ми не поступалися ні в чому іншим подібним кафедрам, приміром, кафедрі германської філології Дніпропетровського університету, яка існувала на той час вже протягом десятиліть.

Наші перші випускники користувалися великим попитом і пішли викладати не лише в школи, а й у вузи, стали перекладачами у Чорноморському пароплавстві, дехто залишився в університеті. І разом з розбудовою кафедри і факультету формувалася і моя наукова біографія. Кандидатську я захистив ще у 83-му, далі – докторантура, професорське звання, тепер очолюю факультет. Загалом, достатньо благополучна кар’єра.

Факультет іноземної філології – це необхідна складова навчальної діяльності кожного вищого закладу, значимість якої в сучасному суспільстві переоцінити неможливо, як неможливо обійтися без знання іноземної мови в цивілізованому світі ні юристу, ні економісту, ні інженеру.

До речі, щойно я повернувся з Німеччини, де підвищував кваліфікацію на курсах в університеті ім. Гете, спілкувався з колегами з усього світу – Японії, США, Кореї, Португалії, Великої Британії. Ми дійшли висновку, що опановувати основу володіння іноземною мовою треба на батьківщині, під керівництвом вітчизняних викладачів. Намагатися з основ вивчити, скажімо, німецьку в Німеччині не варто. Методика викладання наших західних колег – це методика задоволення, вона базується на принципі “комфортно-некомфортно” для тих, кого навчають. В результаті – дуже низький рівень володіння мовою.

І ще одне спостереження, яке може бути цікавим колегам. Німецькі засоби масової інформації активно висвітлюють позицію своїх політиків і фахівців щодо вступу до Болонського процесу. Загальний висновок: Болонський процес Німеччині не потрібен, бо абсолютно відрізняється від існуючих німецьких освітніх традицій.