ІРИНА ГЕРМАН: "Я ПОВАЖАЮ ЛЮДЕЙ, ЯКІ МОЖУТЬ ОРГАНІЗУВАТИ СВОЮ ПРАЦЮ"

Рубрика "Інтерв'ю" - вже назвою говорить про своє змістове наповнення. Але ми намагатимемось, щоби це були не просто розмови, а дійсно цікаві діалоги з цікавими людьми, які заслуговують на вашу увагу. Сьогодні ми розмовляємо з помічником ректора з питань зв'язків із громадськістю та ЗМІ, кандидатом філологічних наук Іриною Герман.

...Якось після чергової лекції Ірини Станіславівни одна студентка сказала: "Мене дивує ця надзвичайна жінка! Скільки в ній енергії, розуму і краси. Як стрімко розвивається її кар'єра! Мені, мабуть, і десятьох життів не вистачило б для того, щоб досягти і половини того, що їй вдалося за кілька років…". Того ж дня я вирішила, що неодмінно повинна дізнатися, у чому полягає секрет Ірини Герман, і домовилася з нею про інтерв'ю. Отже, говоримо.

- Якою Ви були в дитинстві?

- Перш за все, дуже самостійною та спокійною. І вже з того часу привчила себе до організованості: сама вчила уроки, читала, вибирала літературні твори. Моїми першими друзями були переважно хлопці. Тому певний стиль поведінки був визначений і цим аспектом.

- А в які ігри Ви грали?

- Взагалі, за багатьма психологічними концепціями, в грі проявляється людина. З дитинства я хотіла бути лікарем чи вчителем. І завжди, коли гралася у викладача, мала чітко написаний план, що я буду говорити, написані самостійні завдання на папірцях. Все було досить по-дорослому. А потім настав такий період, коли я переросла однолітків. І тоді весь час віддавала читанню класичної літератури.

- Ви виросли і вирішили навчатись в університеті. Коли їхали до Запоріжжя, яким Вам здавалося це місто? Не страшно було залишати рідну домівку?

- Звичайно, спершу завжди важко. Я була, в принципі, домашньою дитиною. В університеті мене вразила динаміка, обов'язки і сила-силенна завдань. Я ледь витримала перший тиждень навчання. В моїй групі були дуже сильні студенти із ліцеїв. Тоді я вважала, що рівень їхніх знань набагато вищий за мій. І саме таке усвідомлення стало сильним стимулом до саморозвитку і якісного навчання. Якщо ти працюєш - це завжди оцінять. Але ніколи не можна себе перехвалювати. Завжди потрібно залишати нішу для самовдосконалення і розвитку.

- А чому Ви обрали саме журналістику?

- Це був знак долі. Я закінчила філологічний факультет у 1998 році. А роком раніше на факультеті відкрили спеціальність "Журналістика". Треба було її розвивати. І тоді Ольга Дмитрівна Турган - на той час декан філфаку - переконала мене їхати до Києва, навчатися в аспірантурі, в Інституті журналістики КНУ, куди я вступила з першого разу. Через три роки захистила дисертацію зі спеціальності "Журналістика".

- Коли працюєш зі студентами, що є важливішим: щоб була дисципліна чи студентська любов до викладача?

- Обидві ці домінанти є необхідними для роботи викладача. Любов повинна мати певну організацію, як і все в цьому світі. І дисципліна буде тому запорукою. Але, коли намагаєшся досягти ладу, ні в якому разі не можна переходити межі суцільної впорядкованості. Дійсно, важко поєднати ці обидва явища. Але, якщо є повага студентів, то буде і позитивний результат. Для цього треба багато працювати, бути креативним, цікавим і, звісно, з повагою ставитися до студентів.

- Лекція для Вас - це 1 година 20 хвилин робочого часу, чи все ж таки діалог зі студентами?

- Лекція - це той формат, який вимагає від викладача найвищого рівня професійності. Я дуже люблю режим діалогу, ціную, коли і мені цікаво зі студентами, і їм зі мною. Але все ж таки лекція має бути максимально інформативною, і в той же час, у ній має бути певна розрядка - через гумор, цікаві фрагменти, власні переживання.

- Чи має жінка право використовувати свою зовнішність для лобіювання власних інтересів?

-Ні. Ми не маємо на це права, адже передусім ми повинні бути професіоналом своєї справи. Хоча зовнішність - це також ділова якість. Треба приділяти собі значну увагу. Мені з цього приводу сподобалась точка зору Інни Богословської, яка сказала: "Ми вже пережили той етап, коли мали лідерів із незрозумілим стилем. Якщо ти лідер сьогодні - маєш бути вишуканим і організованим у всьому".

- Які внутрішні якості Ви намагаєтесь підкреслити в своєму іміджі?

- Звісно, кожна людина прагне відрізнятися від інших. Я завжди намагаюсь бути в цьому органічною в своєму образі. Мені завжди хочеться підкреслити оригінальність, неординарність свого мислення і світобачення, енергійність, але в той же час - жіночність, ділові якості.

- Як Ви ставитесь до стереотипів, зокрема, до того, що жінка не може бути одночасно і гарною, і розумною?

- Цей стереотип уже давно зламано суспільством. Адже сьогодні багато прикладів гарних і успішних жінок. На мою думку, розум - це енергія. І дійсно, розумна, енергійна жінка прагнутиме виразити себе не тільки інтелектом, а й динамікою образу.

- Що для Вас табу?

- Не зробити боляче людині. Для мене табу - зациклюватися на одному рівні і не йти вперед, зупинитися на досягнутому. Це ті речі, яких я собі не дозволю.

- Якою має бути людина, щоб вам сподобатися?

- Людину я пізнаю і оцінюю лише у спілкуванні. Розум, порядність - обов'язкові елементи особистості.

- Існує твердження, що успішна в кар'єрі жінка не може бути успішною в сім'ї. Як Ви вважаєте, чи вдається Вам досягти гармонії між професійною діяльністю і родиною?

- Я вважаю, що вдається. Бувають жінки, у яких абсолютно нормований робочий день, а може, й взагалі вони не працюють. Але їхнє ставлення до чоловіка і дитини нейтральне, а іноді навіть байдуже. Можна цілими днями сидіти вдома, але при цьому нічого корисного для своєї родини не робити. А можна, присвятивши якусь вільну годину дитині, дати їй набагато більше, ніж просто просидівши біля неї цілий день. Я вважаю, що своїм прикладом, своєю поведінкою, ти зможеш дитину багато чому навчити.

- Які якості, перш за все, Ви намагаєтесь прищепити своєму сину?

- Справедливість і самостійність. Він у три роки пішов до дитячого садка, і я йому сказала: "Сину, ти маєш поводити себе гідно. Ти самостійний дорослий хлопчик". А ще мені дуже подобається, що він любить світ, він любить людей. Він дуже щирий, одразу відчуває людину, наскільки вона хороша, чи погана.

- Який день Вашого життя Ви вважаєте найщасливішим?

- Коли моя дитина вперше сказала слово "мама"… Мабуть, це найвище щастя для кожної жінки!

Юлія ЧЕРНЕТА