Університант

ШАНУВАТИ ЛЮДЕЙ, ЛЮБИТИ СВОЮ КРАЇНУ ТА ЦІНУВАТИ СВОБОДУ

Саме цьому навчають у Запорізькому національному університеті. Чому так? Після спілкування з випускницею ЗНУ Олесею СУНГУРОВОЮ хочеться зробити лише такий висновок. Ви можете в цьому переконатися завдяки нашій новій рубриці "УНІВЕРСИТАНТ". "Словник української мови" цим звучним словом позначає всіх, хто має вищу освіту. Ми ж будемо розповідати вам про тих випускників Запорізького національного, хто своїм прикладом доводить, що освіта отримана в стінах ЗНУ - неабиякий грунт для подальшого саморозвитку та досягнення чималих професійних висот. Тож сьогодні в нас у гостях прес-секретар голови Запорізької обласної державної адміністрації Олеся СУНГУРОВА, яка два роки тому закінчила філологічний факультет ЗНУ, де вона навчалася за спеціальністю "Журналістика".

- Ваше студентське життя було більш ніж активним: робота в органах студентського самоврядування, організаційна, соціальна діяльність, заснування популярного зараз україномовного студентського часопису "Дзига", участь у КВК та, власне кажучи, саме навчання. Як вдавалося все це поєднувати юній дівчині з Донеччини, яка мешкала в гуртожитку, бачила батьків, у кращому випадку, раз на місяць, складала сесію за сесією та ще й при цьому просто раділа життю?

- Вибір Запоріжжя як міста, у якому я почну своє самостійне життя, був не випадковим. Мелітопольський педінститут закінчила моя мама, потім вона працювала в селі Бурчак Михайлівського району. Мабуть любов до Запорізького краю передалася і мені, бо після закінчення школи, на відміну від однокласників, я хотіла поїхати подалі від дому. На той час у Запоріжжі вже готували майбутніх "акул пера". Перший рік "прожила " в бібліотеці, спала над конспектами. У групі мене навіть називали "заучкою". Опанувавши всі університетські премудрості, відкривши для себе майже таємне "масонське товариство" - студентське самоврядування, підхопивши хвилю студентського КВК, я закохалась у львівську каву та справжнє студентське життя. І зрозуміла, це - для мене. А поряд ще й опинилось троє "ненормальних": Тетяна Борисова, Оля Візнюк і Катя Романова. Так і почалося: спочатку "народили" часопис "Дзига", потім команду КВК "Хрупкий проект", потім "прибрали до рук" студентську раду (в доброму розумінні!). І чесно кажучи, дивувались тільки викладачі, які після чисельних пропусків виводили в заліковках "відмінно", слухаючи наші повні відповіді на іспиті. Хотілося так жити: крутити "Дзигу", щоб говорити відкрито про проблеми студентів, голосно кричати "українською", створити жіночу команду "Хрупкий проект", щоб показати, що жінки існують не лише для дизайну і заради життєвого асортименту. На жаль, життя маю одне. Боялася лише одного - щось не встигну.

- Олесе, кажуть, що студентська дружба - чи не найміцніша в житті, і не тільки з одногрупниками, але й з викладачами. На Вашу думку, чи це так? Чи хтось із викладачів став Вашим другом? Чи когось Ви запам'ятали, як то кажуть, на все життя?

- Студентська дружба з тими, з ким пліч-о-пліч був п'ять років - це не просто дружба, це - "сестринство" (у нас навіть хлопці були сестрами, бо був суто жіночий колектив). Серед викладачів запам'ятались більш за все неординарні та завзяті люди: перша викладачка української мови Ольга Миколаївна Золотаренко, "справжньоукраїнець" Олег Вікторович Богуславський, доволі специфічний релігієзнавець Гліб Миколайович Маслов.

- А які ж найулюбленіші предмети були?

- Знаєте, справа зовсім не в змісті предмета, який викладають. Важливим був підтекст. Тільки в Запорізькому університеті могли настільки прищепити смак української мови, що і сьогодні всі, з ким мені доводиться спілкуватися, не вірять, що при такому володінні українською мовою я - з Донбасу. Я так вдячна за той розум, за ті зернятка національного духу, які були кинуті в наші голови і свідомість! Дуже змінив мене університет. Саме там народилося перше розуміння того, що мовчати, коли стикаєшся з несправедливістю - це соромно.

- Ви зараз - прес-секретар губернатора нашої області. Поділіться порадами з майбутніми журналістами, які якості їм потрібні, щоб мати змогу продуктивно працювати на такій відповідальній посаді?

- Будь-яка професія, незалежно від рівня посади, вимагає наполегливого старанного напрацювання досвіду. У журналістиці це називають "відточенням пера". Вважаю, що, незважаючи на молодий вік і велику спокусу проводити вільний час так, як того вимагає молодість, необхідно максимально спрямовувати енергію на напрацювання власного досвіду для професійного визначення, обрання життєвих пріоритетів. А для будь-якої професії достатньо: шанувати людей, любити свою країну і цінувати свободу.

- Чи могли б ви зараз кількома словами охарактеризувати молодь та студентство Запоріжжя? Які побажання маєте для них?

- Молодь Запоріжжя не можу охарактеризувати одним словом. Бо спочатку думала, що вона - пасивна, та сама бачила сотні запорізьких студентів під синіми та помаранчевими прапорами під час президентських виборів 2004 року. Я взагалі проти таких єдиносистемних таврувань "одне на всіх", кожен - окрема особистість. Усе в цьому світі відносне. І пасивність, і активність, і студентський пофігізм. Навіть те, що людина ні в якому разі не демонструє свою позицію - це теж позиція. Побажати хочу одного: не бути байдужими і цінувати життя. І принаймні по вихідних говорити українською! Кохаймося!

ДОВІДКА

Олеся Миколаївна СУНГУРОВА

2002 - 2003: голова студентської ради філологічного факультету ЗНУ;

2002-2004: заступник головного редактора студентського часопису "Дзига" та його співзасновник;

2003-2004: голова студентської ради ЗНУ;

2004-2005: керівник молодіжних проектів під час передвиборчої кампанії кандидата в президенти України Віктора Ющенка;

2005: керівник проекту "Експериментальна школа журналістики" для учнів 9-11 класів при регіональному інституті імені гетьмана П.Сагайдачного МАУП;

2005-2006: заступник начальника управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації;

2006: прес-секретар голови Запорізької облдержадміністрації Євгена Червоненка.

Марія ЛАНЧИНСЬКА