До 60-ї річниці визволення України
від фашистської окупації

УЧИТЕЛЬ БІОЛОГІЇ ЗА ШТУРВАЛОМ БОЙОВОГО ВИНИЩУВАЧА

Зберігаються в нашій пам’яті такі священні події, які здатні, хай і ненадовго, об’єднати не лише одну націю, а й численні народи та країни. Друга світова війна – саме така незабутня подія. І нехай залишилася вона у минулому столітті і все менше і менше зостається серед живих не лише учасників, а й свідків цієї всесвітньої трагедії, але знову і знову серця нащадків тих, хто переміг у Великій Вітчизняній, завмирають скорботного 22 червня і торжествують 9 травня. А у нас, запоріжців, є ще одна дата – 14 жовтня, день визволення міста від фашистських загарбників. Цієї ж осені ми відзначаємо ще й 60-у річницю звільнення від фашизму всієї України.

Про подвиги на воєнних фронтах викладачів та студентів Запорізького педагогічного інституту наша газета писала не раз, пам’ять про них ретельно бережуть у ЗДУ. Серед героїв Великої Вітчизняної – Герой Радянського Союзу Іван Бабак, який закінчив природознавчий факультет у 1939 році.

Лише рік встиг попрацювати після закінчення інституту Іван Ілліч вчителем хімії та біології у Партизанській середній школі Приморського району. Після призову на військову службу він став курсантом Сталінградського авіаційного училища льотчиків– винищувачів, тож 22 червня 1941 року зустрів на Волзі. Рвався на фронт, але ще протягом року залишався в училищі, опановував нові швидкісні винищувачі, тактику дії винищувальної авіації. Тільки навесні 42-го керований ним літак вперше піднявся у бойовий політ.

Скільки разів ще доводилося йому брати участь у повітряних бойовищах, Іван Ілліч не рахував, бо його командиром полку був легендарний Покришкін, і керовані ним аси щоденно демонстрували приклади героїзму.

... Восени сорок третього велися затяжні та запеклі бої під Мелітополем. Протягом літа та осені льотчики полку винищувачів, де служив Бабак, без перепочинку вели повітряні бої з німцями. Хвороба на фронті – явище дуже рідкісне, але виснажені нелюдським напруженням організми навіть таких титанів не змогли протидіяти інфекції – багато хто з льотчиків страждав від малярії. Потрапив до госпіталю і Іван. Та ось напередодні вирішального штурму до санчастини прибув комдив і звернувся до хворих:

- Якщо відчуваєте, що в змозі піднятися в повітря, ставайте в стрій. А коли нема сили залізти у кабіну літака, ми вас підвеземо і посадимо до машини. Треба створити в небі міцну “кришу” над нашими наземними військами, щоб на них не впала жодна бомба, - трохи подумав і додав: - Ці мої слова, синочки, не вважайте за наказ, це моє до вас прохання...

Чи треба пояснювати, як відреагували на слова комдива льотчики? У цей день Іван Бабак здійснив п’ять бойових вильотів. Востаннє, коли очолював четвірку винищувачів, які контролювали небо південніше Мелітополя, Бабак помітив за хмарою чотири “мессери” і повів свої машини в атаку. З першої ж спроби йому вдалося влучити у ворожий літак. Останні “мессершмідти” спробували, перевернувшись через крило, піти до землі, але Іван, повторивши цей маневр, не дав фашистам уникнути переслідування і не випускав їх з-під свого прицілу. Так і не встигнувши вийти з піке, загорілися ще два ворожих літака, збиті Іваном Бабаком та Петром Гучеком. І тільки одному “мессеру” вдалося втекти за лінію фронту.

А Іван, спланувавши свого літака на рідний аеродром, тільки й зміг, що вимкнути двигун. Сили його покинули, льотчик знепритомнів. Свідомість повернулася до нього тільки на другий день. Тоді ж він дізнався, що командування представило всіх учасників повітряного бою до нагороди – ордену Бойового Червоного Прапора. Одужував Бабак довго й важко, а вже у таганрогському санаторії, лікарі якого нарешті поставили його на ноги, почув по радіо своє ім’я. Наказом Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Пізніше Золоту Зірку Героя і орден Леніна йому вручив сам командуючий повітряною армією генерал-лейтенант Тимофій Хрюкін.

За роки війни Іван Бабак здійснив 330 бойових вильотів, брав участь у 130 повітряних боях. Особисто знищив 37 німецьких літаків. Рапорт про демобілізацію подав тільки у 1949 році.

А ось у мирному житті бойовий льотчик-винищувач був дуже лагідною і душевною людиною. За штурвал смертоносної машини його посадила доля і почуття обов’язку, а серцем він обрав іншу дорогу – педагогічну. Вся його подальша біографія – це клопітка, виснажлива, нервова, але така необхідна вчительська праця. І до бойових нагород приєдналася ще одна – значок “Відмінник народної освіти”, і нею Герой пишався не менше.

Людмила БОЧАРОВА,
директор музею