А почалося все ще у 1890 році, коли піклувальник Одеського навчального округу звернувся до міністерства народної освіти з проханням про заснування в межах Єкатеринославської губернії учительської семінарії. Міністерство відреагувало оперативно: в Олександрівську міську управу надійшов запит від директора народних училищ Єкатеринославської губернії про те, чи є у наявності в місті придатна для заснування учительської семінарії споруда чи садиба, а якщо такої не знайдеться, то чи надасть управа міністерству народної освіти безкоштовно необхідну площу для будівництва. Олександрівська міська дума вирішила землю під будівництво відвести, а ще запропонувала перевести до Олександрівська Херсонську вчительську семінарію. Але ця подія так і не відбулася, і не з вини міської думи.
У 1898 році олександрівський голова пише єкатеринославському губернатору: “Олександрівську вкрай необхідне заснування середніх навчальних закладів будь-якого типу. Наші піклування обумовлені необхідністю якомога більшого розповсюдження освіти серед місцевого населення. Ми вважаємо своїм обов’язком сприяти, наскільки дозволяють міські кошти, відкриттю в Олександрівську навчальних закладів, щоби таким шляхом дати громадянам можливість виховувати свою дитину в рідному місті, у своїй домівці, не відлучаючи її від сім’ї і особистого нагляду...”
Після того, як питання було узгоджене з усіма належними інстанціями, під будівництво приміщення для педагогічної семінарії відвели ділянку землі поряд з майбутньою будівлею, де мало розміститися Олександрівське механіко-технічне училище. Зараз, понад сто років по тому, нам навіть уявити важко, що тут, де зараз височать численні споруди ЗДУ та ЗНТУ і юрбляться студенти, колись було тихо та пусто, і тільки землеміри розмічали місце майбутнього будівництва і забивали кілочки в цілинну землю.
Отже, попри всі перешкоди, у 1912 році педагогічну семінарію в Олександрівську таки було відкрито. На жаль, мені не вдалося знайти серед архівних матеріалів імен перших директорів та викладачів семінарії. Збереглася тільки фотографія будівлі, у якій розміщувалася семінарія у 1918-1919 роках. А ще в нашому музеї знаходиться свідоцтво про закінчення учительської семінарії, у якому значиться, що її випускникам присвоюється звання учителя початкових училищ. Ми не знаємо більшості їхніх імен, але саме вони були першопроходцями на тому тернистому освітянському шляху, яким ідуть випускники нашого університету зараз, через сто років по тому.
Але одне прізвище знайоме, мабуть, кожному в університеті – Бровко.
Аркадій Степанович виховав не одне покоління запорізьких вчителів-філологів, а його батько, Степан Максимович Бровко, закінчив якраз цю учительську семінарію. Працював директором дитячого будинку, а потім, після закінчення біофаку Дніпропетровського інституту народної освіти, став займатися наукою, був завідувачем кафедрою, деканом, проректором Дніпропетровського держуніверситету.
Степан Максимович розповідав своєму сину про долю двох своїх однокурсників, з якими він вчився в семінарії, а потім підтримував зв’язок все життя. Костянтин Григорович Гуслистий та Артем Амбросійович Москаленко також закінчили ДІНО. Доктор історичних наук Гуслистий працював у Київському інституті етнографії, фольклористики та мистецтвознавства, довгі роки був заступником директора, а директором тоді працював відомий поет Максим Рильський. Щодо випускника учительської семінарії Артема Москаленко, то він став визначним філологом, довгі роки викладав українську мову студентам Одеського університету.
Про те, як склався життєвий шлях інших випускників першого на Запоріжжі учительського навчального закладу, на жаль, невідомо. Але можна з упевненістю сказати, що навчали грамоти прадідів та прабабусь багатьох наших студентів саме вони – скромні вчителі, випускники Олександрівської учительської семінарії.