“ПАНІ ВЕСНА ЗНУ-2006” – ВИГРАЛА ЗАРАДИ КОХАННЯ

Ще вчора вона ходила з тобою одними коридорами рідного університету, і ти не вирізняв її з натовпу таких самих “гарних, розумних і талановитих” дівчат; ще вчора вона була звичайнісінькою студенткою, яка слухала лекції, відповідала на семінарах, складала сесію (до речі, на “відмінно”); ще вчора вона так само непомітно, як і тисячі інших, заходила до їдальні та пила каву; ще вчора…

…Сьогодні її посмішка коштує мільйон… Мільйон розбитих сердець. Сьогодні від її погляду мліє серце. Сьогодні ти неодмінно обернешся, якщо вона проходитиме повз тебе. Сьогодні вона – королева! Королева краси… Це про неї співають солодкоголосі хлоп’ята з гурту “Корні”… І ти дійсно «впізнаєш її з-поміж тисячі» інших, адже вона, Анна СЕРГЄЄВА, – “Пані Весна ЗНУ-2006”!

- Анно, з якою метою ти брала участь в конкурсі краси?

- Анно, з якою метою ти брала участь в конкурсі краси?- Щоб максимально виявити себе. Я робила це не заради перемоги.

- Що для тебе могло стати поразкою?- Не виконати ті завдання, які я перед собою поставила. Десь схибити, десь розгубитися. Втрата впевненості у собі стала б для мене поразкою.

- Якби ти не брала участі в цьому конкурсі, а сиділа в журі, кого б обрала королевою?

- Це дуже важко сказати! Проблема в тому, що я не бачила нікого зі сторони. Ми всі були всередині, у самому серці цього прекрасного дійства, тому оцінювати інших учасниць зараз досить складно.

- А чи були між вами закулісні інтриги?- На щастя, ні! Усі дівчата підтримували одна одну: і на репетиціях, і за кулісами під час конкурсу. Все проходило в дружній атмосфері.

- Що для тебе було найважчим у конкурсі?- Мабуть, викластися на сто відсотків. Перед останнім виходом на сцену, сказала собі: “Я зробила все, що залежало від мене. Все інше - в руках журі. Мене подальший хід подій не цікавить. Що буде, те буде”. Було важливо не мати претензій до самої себе, щоб потім не докоряти собі, буцім-то я чогось не зробила або могла це виконати краще. І тепер спокійно кажу: «Я доклала зусиль - і в мене все вийшло”.

- Чи боялася чогось? Нічні жахи перед конкурсом не мучили?- Дуже хвилювалася через конкурс костюмів з підручних матеріалів. У мене був екстравагантний одяг, зроблений виключно із сірників, склеєних між собою. Тому я боялася, що вони просто розпадуться й мені доведеться демонструвати оголені частини тіла. А ще й друзі налякали, мовляв, сірники від тертя можуть спалахнути – буде тоді у тебе “fire-шоу”!

- Багато хто вважає, що подібні конкурси лише для дівчат, які схожі на цукерку з яскравою обгорткою і несмачною начинкою. Якою буде твоя відповідь таким людям?- Красу людини я оцінюю за її очима. Усім я завжди дивлюся прямо у вічі. Для мене не важливо, яка у тебе зачіска, ніс, губи й одяг: якщо маєш цікаві й розумні очі, значить ти - гарна людина. І коли я на конкурсі дивилася в очі дівчат, – вони сяяли. Сяяли тому, що у кожної з них усередині було щось своє, надзвичайне та індивідуальне.

- Конкурс дав змогу тобі відчути себе королевою?- Так, королевою себе я дійсно відчула. Але це сталося ще до оголошення результатів, десь посеред конкурсу. Мене підтримував зал. Я бачила захоплені очі своїх друзів. Я думаю, кожній з учасниць пощастило відчути себе найкращою! А ще зі мною сталася майже казкова історія: у день конкурсу о сьомій ранку я приїхала на репетицію у Студентський палац культури, і вахтерка зустріла мене фразою: “О, пані весна приїхала”. А коли посеред усього дійства, в перерві між перевдяганнями, я вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям, вона знову звернулася до мене: “Я відчуваю, що ти будеш королевою, саме на тебе одягнуть корону!”… Навряд чи вона була чарівною феєю, можливо, просто відверто побажала мені успіху!

- Якою, на твою думку, буде “Пані весна ЗНУ-2007”?- Вона повинна вірити в себе. Наприклад, у мене був особливий стимул: кохання.

- А де зберігається корона “пані Весни ЗНУ-2006”?- Ну, звичайно, вдома. Вона лежить на столі біля мого ліжка. По квартирі я в ній не ходжу і перед дзеркалом вертітися не доводиться. А от фотографії моєї коронації переглядаю досить часто – дуже приємні спогади!

- Чого сьогодні не вистачає офіційно найгарнішій дівчині ЗНУ для абсолютного щастя?

- Я думаю, що абсолютного щастя я не досягну ніколи. Я амбіційна людина, тому мені завжди чогось бракуватиме. До конкурсу я думала: «От стану переможницею, - і моє життя раптово зміниться». Так воно і трапилося, але тепер я хочу ще більших змін. І так буде завжди: людина постійно прагне до чогось більшого, ніж має!

Юлія ЧЕРНЕТА