Університант

САМОСТІЙНОСТІ - СТУДЕНТАМ, ДЕМОКРАТИЧНОСТІ - ВИКЛАДАЧАМ

Сьогоднішнім гостем рубрики "Університант" є випускник історичного факультету 1976 року, кандидат історичних наук, почесний доктор ЗНУ, Президент асоціації випускників ЗНУ "Інтелект", директор культурного центру "Хортиця" Валерій Козирєв. Людина відкрита, енергійна та надзвичайно цікава. Незважаючи на те, що університет дав йому путівку в життя ще три десятиліття тому, Валерія Кириловича й по сьогодні з alma mater єднають теплі й дружні стосунки. Про них, про його студентські спогади та й просто "про життя" ми вирішили поговорити з нашим відомим університантом.

Бліц-довідка

- Улюблений викладач?

- Олександр Михайлович Мальований. Читав у нас "Історію давнього світу". Ніколи не міг у нього отримати п'ятірку, не дотягував…

- Оригінальний спосіб прогуляти пару?

- Я був членом комітету комсомолу. І якщо треба було "негайно відлучитися" - то я відразу "біг на комсомольські збори"…

- Тема Вашої дипломної роботи?

- Я досліджував історіографію Ленінського спадку, нові документи, записки. Уявіть: не листи, а саме записки. Наприклад, "Виділити дрова для котельні"…

- Тема Вашої кандидатської дисертації?

- "Запорізька спадщина в кінці 18 століття". Мені вдалося довести, що, незважаючи на зруйнування Запорізької Січі, козацький адміністративний устрій, господарство, духовні цінності козаків зберігалися ще кілька десятиріч. Наприклад, у нас існували паланки, а не повіти, введені у всій тогочасній Україні, церква у Новомосковську вважалася духовним центром запорізького козацтва.

- Науковий керівник Вашої дисертації?

- Професор Анатолій Васильович Бойко.

- Валерію Кириловичу, рівно тридцять років тому, саме у ці червневі дні, Ви захищали свій диплом, складали держіспити і вже готувалися до випускного балу. Коли Ви вітали свій факультет із 30-річчям у "Ювілейній книзі істфаку", то зазначили, що ця дата "з огляду на історію людства, - термін незначний". Тоді йшлося про факультет, а тепер ми говоримо про те, що для Вас значить тридцятиріччя по закінченню навчання. Чи сформував Вас інститут як особистість, як професіонала?

- Так, нашому, другому за історію факультету, випуску вже 30… Дякую, що Ви підмітили мої слова. І дійсно, тоді я так говорив. Що ж стосується людського життя, то тридцятиріччя - це вже ціла епоха. Істфак для мене - це її початок. Свій фах я обрав свідомо, вступав до ВНЗ уже після служби в армії. На той час ректором у нас був саме історик - Анатолій Черненко. Звичайно, велику увагу він приділяв кафедрам нашого факультету. Вже коли я був третьокурсником, призначили нового ректора - Володимира Горпинича. Якось він на чергових зборах попередив нас: "…тут дехто вважає, що вони будуть видатними істориками та науковцями. Шановне товариство, я вам нагадую, ми - педагогічний інститут, який готує вчителів для шкіл і, в основному, для сільських шкіл! Тому якщо хтось думає про державницьку, дипломатичну чи наукову кар'єру, я хочу його опустити на землю". Але, врешті-решт, ці слова не завадили нам стати тими, ким ми є зараз.

Історичний - це, на мою думку, саме той факультет, який значною мірою вплинув на формування потужної наукової бази, яка була необхідна для надання нашому ВНЗ статусу університету. Звичайно, найбільше багатство істфаку - це його вихованці. Зараз вони - в органах державної влади, інших установах. І, незважаючи на те, що ці випускники порушили основний принцип Василя Сухомлинського: "Серце віддаю дітям", - вони досягли чималих висот у житті. Хоча значна частина моїх колег - це знані педагоги, які виховують наших дітей та онуків, за що ми їм щиро вдячні.

- Дозвольте ще раз процитувати Ваші слова з "Ювілейної книги істфаку": "Історія - наука сувора і непокірна", - зазначили в ній Ви. І, всупереч цьому, обрали саме цей фах. Що ж вплинуло на таке Ваше рішення?

- У глухому селі Василівського району я перечитав усі доступні мені книжки з історії. А потім, у школі, я потрапив до рук дуже сильного вчителя історії, ветерана Вітчизняної війни Івана Денисовича Шморгуненка - молодого старшого лейтенанта, який був сліпим на одне око, а на інше бачив лише на 5%. Він і навчив мене любити історію. На мою думку, це дуже важливо: у віці, коли ти визначаєш свою майбутню професію, зустріти людину, яка вчасно зможе прищепити тобі любов до певної справи. Так сталося і у моєму випадку. Це перший фактор. Ну і, по-друге, мене ніколи не полишало бажання в усьому розібратися. А історія - це щось рухоме, змінне. Це не константа, не сталий процес. Час спливає, а з ним народжується все нове й нове. Саме тому історія завжди хвилювала мене, викликала особливу цікавість.

- На святкуванні 75-річного ювілею Ви вітали наш університет разом із активом Асоціації випускників ЗНУ "Інтелект" - Олександром Бєловим, Сергієм Кушнірюком, Володимиром Кальцевим, Ольгою Пономаренко. А хто стояв біля витоків цієї Асоціації?

- В'ячеслав Толок. 10 років тому, коли почалася так звана "комерціалізація" вищої школи, у нього виникла ідея створення такої Асоціації. Щоб на конкретному прикладі видатних випускників формувати традиції нашого університету. І цим, а не дешевою рекламою, приваблювати абітурієнта. Бо ж у 90-х роках розумні менеджери відшукали новий вид бізнесу - створення комерційних ВНЗ. У державних закладів освіти з'явилося безліч конкурентів, які завдяки своєму статусу мали змогу запровадити різного роду пільги, диктувати свої правила, не дотримуватися освітніх норм, встановлених державою. Подібні Асоціації - актуальне питання і сьогодні, це - зв'язок поколінь, реальний результат роботи класичного національного університету, це - його почесна заслуга, його традиції; це - те, чого немає у сучасних комерційних вищих навчальних закладів.

- Істфак - один із найстарших факультетів нашого університету. Він славиться багатьма видатними випускниками. Тільки разом з Вами, Валерію Кириловичу, факультет закінчили близько сімдесяти дипломованих істориків. Хтось із них найбільше запам'ятався?

- Всі були дуже цікавими! Олександр Вєрозубов, скажімо, був у нас фізоргом, а зараз він виконує обов'язки начальника Запорізького обласного управління освіти. Або Надія Баламут (зараз Гринь) - тепер голова Запорізького обласного комітету профспілок освіти й науки. Петра Касьяна згадую - він став аптекарем, потім продавав платівки. Льоня Гурін - цікава особистість. Володя Кирничний у будзагонах завжди керував нами, зараз він працює у Комишуваській спецшколі-інтернаті. Мирослав Добрянський починав як художник-графік, а тоді зрозумів, що його призначення - живопис. Пише прекрасні картини. Майже всі запам'яталися як цікаві, непересічні особистості.

- І наостанок, традиційно, хотілося б почути Ваші побажання тим, для кого зараз Запорізький національний є частиною їхнього життя - студентам та викладачам нашого університету.

- На мою думку, сучасний студент, перш за все, має бути самостійною людиною. Вміти, за потреби, і гроші заробити, і про навчання не забувати. А тим, хто вчить сучасну молодь, хотілося б побажати бути демократичними педагогами.

Марія КАНЦЕЛЯРИСТ