На гостей, а йдеться про самого Любка Дереша (відомого читачам такими своїм творами, як "Культ", "Поклоніння ящірці", "Архе") та письменницю, етнолога, професора КНУ імені Тараса Шевченка, представника видавництва "Дуліби" Марину Гримич, чекала екскурсія Музеєм ЗНУ. Свій внесок у підготовку зустрічі зробила і Наукова бібліотека ЗНУ, оформивши тематичну книжкову виставку в аудиторії, де проходило спілкування письменників із студентами та викладачами. Відкрив захід перший проректор ЗНУ, професор Федір Турченко, який представив гостей, а також зазначив, що Україна довго чекала на нове покоління і художників, і поетів, і письменників. "І ось, здається, їхній час настав. На полицях магазинів нові книжки нових авторів", - підкреслив Федір Григорович.
Марина Гримич поділилася своїми враженнями від Запоріжжя, а також висловила власні думки про новий роман Дереша "Намір!". "Ви не лякайтеся, коли читатимете його, - зазначила письменниця. - Бо це ніби нашарування фресок у старій церкві. Реставратор знімає перший шар - гарний, інші йдуть уже не зовсім досконалі, але врешті, побачивши ту недосконалість, реставратор добирається до первинної суті явища. Ось і читаючи "Намір!", треба дотримуватися подібної методики. Його суть ви зрозумієте лише через деякий час, коли розберетеся з усіма нашаруваннями. Бо це серйозний, а не розважальний твір. Він - дзеркало молодіжного середовища".
Марина Гримич висловила особливу подяку організаторам зустрічі: першому проректору ЗНУ Федору Турченку, декану філологічного факультету Тамарі Хом'як, її заступниці Валентині Ніколаєнко, завідувачу кафедри українознавства Ользі Стадніченко, директору Наукової бібліотеки ЗНУ Валентині Герасимовій та іншим.
Захід проходив у форматі живого прямого спілкування його "винуватця" Дереша та студентів і викладачів. А їх цікавило геть усе! Любко розповів дещо про свій "Намір!", наприклад, про те, що писав його протягом 2004-2005 років, що складається роман з чотирьох історій (перша - про головного героя Петрика П'яточкина, друга - про його стосунки із своєю бабцею, третя - про любов Петрика до канадської художниці та четверта - про ставлення усіх героїв роману до смерті). Незважаючи на те, що митець поняття "спадкоємності" в літературі відкидає як таке, своїми вчителями він вважає Юрка Іздрика, Юрія Андруховича, Тетяну Малярчук, Софію Андрухович. При написанні творів керується подіями в особистому житті, говорить, що натхнення приходить до нього під час самотності, а особливо сприяють творчій продуктивності життєві трагедії: "Коли я щасливий, на творчість не тягне", - зізнається Любко. На питання, чи є в нього дівчина, відповідає стверджувально; додає, що навіть є твір, присвячений їй - розділ "Терези і параболи". Студенти цікавилися не лише творчістю, але й побутовими питаннями, наприклад, чим харчується відомий письменник. На що він відповів, що споживає, здебільшого, крупи, овочі, останнім часом зовсім не їсть м'яса, що викликає велике обурення його батька.
У своїх творах Дереш описує знайомих, їхніх друзів. Митець погоджується, що часом вони є досить дивакуватими - але ж головне, що реальними. І вживають нецензурну лексику не тому, що на те є воля самого автора, а тому, що цю лексику вживає сама молодь. Сам Дереш співчуває своїм героям і підкреслює: "Мені шкода їх вбивати, але деколи трапляється, що твір сам себе пише". Письменник заробляє на життя тільки літературою, говорить, що вистачає. Але лише за умови виходу результатів його творчості і за межі українського книжкового ринку ("Культ" та "Поклоніння ящірці" перекладені й німецькою). А от найвищою мораль-ною цінністю у житті вважає любов до людей.