Наша історія

ВІН ЗАВЖДИ СТАВИВСЯ ДО ЛЮДЕЙ З ПОВАГОЮ

У цьому випуску "Запорізький університет" започатковує серію публікацій, присвячених історії ЗНУ. Спираючись на архвівні дані і спогади очевидців, ми ознайомимо вас з долями людей, які присвятили своє життя нашому ВНЗ. Перша з них - про заслуженого діяча культури та ректора Запорізького державного педагогічного інституту у 1952 - 1968 роках Миколу Шакала.

Про перших директорів, що очолювали наш навчальний заклад по війні, майже нічого невідомо. З архівних документів ми знаємо, що з жовтня 1943 року директором ЗДПІ став Іван Якович Мороз, але вже у 1944 році на цю посаду було призначено Дмитра Євдокимовича Лобера. Потім був період (з 1943 по 1952 рік), коли доводилося відновлювати зруйновану війною матеріально-технічну базу інституту. Були труднощі й іншого плану: наприкінці 40-х розгорнулася так звана боротьба з проявами буржуазної реакційно-ідеалістичної ідеології в науці. Викладачі інституту повинні були вивчати "геніальні" праці Сталіна. Багато кого звільнили, що доволі послабило викладацький склад. У 1952 році Дмитра Лобера було переведено до Белгород-Дністровського педінституту на посаду директора. Директором же ЗДПІ став Микола Борисович Шакало. Початок його керівництва за часом збігався із приходом нової епохи - у 1953 році помер Сталін.

Після війни він повертається до викладацької роботи в Уманському педагогічному інституті. А з 1952 по 1968 рік очолює ЗДПІ. У ці роки інститут стає одним з кращих в республиці. Під час його роботи тут були відкриті нові факультети: музично-педагогічний, педагогічний, іноземних мов; захищені перші докторські дисертації його викладачами, започатковано традицію участі робітників інституту в міжнародних з'їздах, зміцнено матеріальну базу. У 1963 році відкрилися перші гуртожитки на 400 осіб. У січні 1967 року був уведений до експлуатації новий навчальний корпус - сучасний другий, а через рік інститут отримав ще один - третій.

Про ректора Миколу Шакала пам'ятають наші викладачі і випускники. Наприклад, викладач Ніна Москальова згадує: "Це була скромна, внутрішньо багата людина: серйозна, працьовита, вимоглива, а головне, людяна". Професор Валентин Іваненко говорить: "Він був уважним, чуйним, спокійним, врівноваженим, розсудливим, гарно знав свою справу, добре розумів психологію людини". Професор Віктор Чабаненко додає: "Він справляв позитивне враження на людей, була помітна його доброта, чесність, толерантність, вихованість. Він завжди ставився до людей з повагою".

Микола Борисович Шакало народився в 1905 році у селі Кринички Криничанського району Дніпропетровської області в родині бідного селянина. З 1924 по 1926 рік навчався на робфаці Дніропетровського інституту народної освіти, а з 1926 по 1930 рік у цьому ж ВНЗ на факультеті профосвіти, на соціально-економічному відділенні. У вересні 1938 року він розпочав викладацьку діяльність як доцент кафедри політекономії Черкаського педінституту. У 1936 році він перейшов на роботу до педагогічного інституту міста Умані, де очолив кафедру марксизму-ленінізму. 25 червня 1941 року Микола Борисович був призваний до лав діючої Червоної Армії і призначений "політруком" першого відділення 36 моторного топографічного загону при штабі Південно-Західного фронту, де прослужив п'ять місяців. Йому довелося побути і військовим командиром, і замполітом. 124 стрілкова дивізія, в якій він служив (і яка 17 листопада була переформована в 50-ту гвардійську стрілкову дивізію), пройшла геройський шлях від Сталінграда до Берліна й Праги. Микола Борисович нагороджений орденами "Червоної зірки", "Вітчизняної війни" тощо.

Підготувала директор Музею ЗНУ Людмила БОЧАРОВА