КРАСА ЖИТТЯ – ЧЕРЕЗ ФОТОФОКУС

Нещодавно прес-центр ЗНУ відсвяткував першу річницю із дня свого створення. За цей час його співробітники зробили чимало для формування позитивного іміджу нашого університету. Зокрема, започаткували ведення фотоархіву, у якому зберігаються світлини з цікавих подій у житті вишу, його гостей, почесних професорів. Завдяки цій роботі оновлюється фотовиставка “Університет день за днем”, яка постійно діє у фойє першого корпусу ЗНУ. Але це лише звітні фрази. Хто ж є основною дійовою особою цієї роботи? На це питання довго шукати відповіді не треба, адже навряд чи знайдеться в університеті людина, яка ще не спілкувалася з фотогенієм нашого вишу, спостережливим чоловіком із борідкою, що час від часу на розі першого корпусу розмірковує над новими фотопланами. Про непересічну особистість, талановиту людину, “патріарха” прес-центру ЗНУ, члена Спілки фотохудожників України, члена Союзу спортивних журналістів України, лауреата численних фотоконкурсів Василя Биченка ми сьогодні говоримо в нашому матеріалі, котрий, сподіваємося, стане нашим невеличким дарунком до його дня народження.

Знаючи про численні здобутки Василя Михайловича на репортерській та мистецькій нивах та про цілу низку нагород, якими позначені тридцять років професійної фотодіяльності, важко уявити, що основи цього фаху йому довелося опановувати самотужки. Звичайно, після першого фотоапарата – “Смена-2”, який 14-річному сільському підлітку подарував батько, у Василя Биченка за довгі роки його життя було багато іншої, якісної апаратури. Василь Михайлович надає перевагу зображенням краєвидів рідного краю та… спортивних заходів. Пояснює це просто: “Спортивні змагання приваблюють мене певною технічною складністю. Далеко не кожен, навіть маючи уявлення про основи фотомистецтва, зможе зафіксувати справді вдалий кадр, де б передавався не лише рух спортсмена, але і його прагнення до перемоги, і характер. Потрібно ще знати гру “зсередини”. Що ж до пейзажів, то інколи до мене й уві сні приходить певний краєвид, і я розумію, що саме і де я хочу сфотографувати. Схоплююся зранку, їду, скажімо, на Хортицю, а на місці розумію: не те, сьогодні через певні причини, хоча б через освітлення, не вдасться зробити бажаний кадр. Що ж, доведеться приїхати сюди іншого разу”. У цьому й розкриваються найголовніші риси характеру митця, і, найперше, любов до Запорізького краю, де, здається, він знає кожен куточок. І ще, звичайно, притаманне і йому самому прагнення до перемоги. Не даремно ж Василь Михайлович, уже відслуживши в армії та здобувши рідкісний фах монтажника-висотника, вирішив кардинально змінити своє життя, почати професійно займатися фотографією.

Ім’я Василя Биченка добре відоме у журналістських колах як у нашому місті, так і за його межами. Останнім часом він, крім роботи у нашому прес-центрі, активно співпрацює із провідними запорізькими виданнями: “МИГ”, “Индустриальное Запорожье”, “Панорама”, “Запорізька правда”, “Запорожье православное”, “Запорожье спортивное”. Але це лише одна сторона його таланту – репортерська. Існує й інша: він також добре відомий як фотомитець, чий талант відзначений численними нагородами. Серед них – гран-прі на Третьому національному конкурсі “Природа’ 98”, перемога у фотовиставці “Україна олімпійська”, диплом першого ступеня від Спілки фотохудожників України за персональну виставку “Сповідь”, Почесна грамота від Митрополита Київського і всієї України Володимира та Єпископа Запорізького і Мелітопольського Василія “За підготовку та проведення Міжнародної конференції, присвяченої 2000-річному ювілею по Різдву Христову...” і багато інших.

Ті ж, хто знайомі з “Михаличем” (так частіше його називають колеги) особисто, зауважуватимуть, що незважаючи на першість професійної складової у його житті, він залишається зразковим сім’янином. Кілька разів передзвонить дружині, хвилюючись, що зранку в неї боліла голова, перепитає, чи вдало пройшли зйомки у сина Михайла (він працює відеооператором на запорізькому обласному телебаченні), зв’яжеться із старшим Олегом і по-батьківськи щось радитиме. І в цей час завжди його рука непомітно тягнеться до фотоапарата: а раптом зйомка?

... Миті, зафіксовані на фотоплівці, назавжди залишаються з нами, даючи змогу знову пережити хвилюючі почуття, ще раз осягнути красу світу. Тож нехай вони, наче кадри щастя з життя, задають щоденний бадьорий настрій кожному з нас...

Таміла ТАРАСЕНКО