

- Андрію, коли ти намагався вступити до Запорізького національного три роки поспіль, то знайшов підробіток у центрі пакувальних технологій. Знаю, що там ти досяг певних успіхів, чому ж не полишив ідею вступати до університету?
- Мені справді подобається займатися дизайном. Я досить швидко оволодів певними навичками роботи на комп’ютері, через два тижні після “самонавчання“ вже намалював свій перший макет. Були певні досягнення. Пропонували багато роботи. Наприклад, це саме я розробив дизайн наклейок “Intel inside“, які сьогодні функціонують по всій Україні. Але я така людина, що мені потрібно постійно йти далі. Тому для мене дуже важливим було мати вищу освіту.
- Ти також розробив дизайн для студентського часопису “Дзиґа“ та для газети “Запорізький університет“?..
- Коли вперше побачив “Дзиґу“, відзначив для себе, що за змістом це дуже цікаве студентське видання, у якому є все, окрім пристойного зовнішнього вигляду. Я сів за комп’ютер та написав довжелезний електронний лист на дві сторінки, в якому доволі жорстко критикував редакцію часопису за такий примітивний дизайн. І вже збирався відсилати його, коли задумався над тим, що перш ніж критикувати цих людей, я можу їм допомогти. Вони – класні журналісти і роблять свою справу. А я – непоганий дизайнер і якщо об’єднати наші спільні вміння, то може вийти гарний результат. Так “Дзиґа“ стала такою, якою її сьогодні бачить кожний студент. А потім, коли було реформування газети “Запорізький університет“, мені запропонували спробувати зробити щось і для неї. Тож тепер, коли тримаю в руках “Дзиґу“ чи “Запорізький університет“, знаю, що в них є і частка мене.
- Ти стояв біля джерел створення студентської ради на факультеті соціології та управління. Якою, на твою думку, повинна бути студрада?
- Це не повинна бути бюрократична інституція. Скоріше мобілізаційний центр, куди може прийти кожен студент із певною проблемою. І замість того, щоб похитати головою і говорити про те, що “ой, яке ж горе, і що з цим робити“, студрада повинна дати певний перелік можливих виходів зі складної ситуації. Вона повинна інформувати, розказувати студентам про їхні права. Взагалі, я вважаю, що у студентському самоврядування не повинно бути авторитаризму. Кожен має право на свою думку. І коли у спільній дискусії всі думки будуть висловлені, можна досягти консенсусу.
- Розкажи про круглий стіл “ВІЛ\СНІД: новий погляд“, організатором якого ти був?
- Я справді перейнявся проблемою СНІДу, бо дізнався, що в Україні серед усіх країн Європи найбільше зростання темпів цього захворювання. У мене були дані, що сьогодні в Одесі кожна четверта людина інфікована. Уявляєте, це якщо в аудиторії сидить 20 студентів, то серед них щонайменше 5 хворі! Тому необхідно проводити якнайбільше таких заходів для молоді.
- Андрію, ти людина дуже активна. Як вдається поєднувати діяльність у студентській раді, у Науковому студентському товаристві, дизайнерську роботу із навчанням?
- Скажу тобі, дуже складно (сміється). Зіставляючи все це, я відкрив для себе досить цікаву істину: виявляється, у добі всього 24 години! Та навіть якби їх було і 30, то все одно на все не вистачало б часу, адже у людини є така погана звичка – спати! Та якщо є прагнення і бажання – можна зробити неможливе.
- Якби у тебе була можливість змінити щось у світі, що б ти зробив?
- Я б хотів, щоб люди почали довіряти одне одному…