АНДРІЙ ГОРБЕНКО:
“У ВСІХ ЛЮДЕЙ СВІТУ Є ОДНА
ПОГАНА ЗВИЧКА - СПАТИ!“

У минулому номері газети ми розпочали знайомство із третьокурсником факультету соціології та управління Андрієм Горбенком. Коли розмовляєш із такою цілеспрямованою та багатогранною особистістю як Андрій, розумієш, що для того, щоб все це описати, не вистачить і цілої шпальти. Та все ж таки спробуємо стисло передати вам всю різноплановість його захоплень. Тож, продовження нашої розмови - вашій увазі.

- Андрію, коли ти намагався вступити до Запорізького національного три роки поспіль, то знайшов підробіток у центрі пакувальних технологій. Знаю, що там ти досяг певних успіхів, чому ж не полишив ідею вступати до університету?

- Мені справді подобається займатися дизайном. Я досить швидко оволодів певними навичками роботи на комп’ютері, через два тижні після “самонавчання“ вже намалював свій перший макет. Були певні досягнення. Пропонували багато роботи. Наприклад, це саме я розробив дизайн наклейок “Intel inside“, які сьогодні функціонують по всій Україні. Але я така людина, що мені потрібно постійно йти далі. Тому для мене дуже важливим було мати вищу освіту.

- Ти також розробив дизайн для студентського часопису “Дзиґа“ та для газети “Запорізький університет“?..

- Коли вперше побачив “Дзиґу“, відзначив для себе, що за змістом це дуже цікаве студентське видання, у якому є все, окрім пристойного зовнішнього вигляду. Я сів за комп’ютер та написав довжелезний електронний лист на дві сторінки, в якому доволі жорстко критикував редакцію часопису за такий примітивний дизайн. І вже збирався відсилати його, коли задумався над тим, що перш ніж критикувати цих людей, я можу їм допомогти. Вони – класні журналісти і роблять свою справу. А я – непоганий дизайнер і якщо об’єднати наші спільні вміння, то може вийти гарний результат. Так “Дзиґа“ стала такою, якою її сьогодні бачить кожний студент. А потім, коли було реформування газети “Запорізький університет“, мені запропонували спробувати зробити щось і для неї. Тож тепер, коли тримаю в руках “Дзиґу“ чи “Запорізький університет“, знаю, що в них є і частка мене.

- Ти стояв біля джерел створення студентської ради на факультеті соціології та управління. Якою, на твою думку, повинна бути студрада?

- Це не повинна бути бюрократична інституція. Скоріше мобілізаційний центр, куди може прийти кожен студент із певною проблемою. І замість того, щоб похитати головою і говорити про те, що “ой, яке ж горе, і що з цим робити“, студрада повинна дати певний перелік можливих виходів зі складної ситуації. Вона повинна інформувати, розказувати студентам про їхні права. Взагалі, я вважаю, що у студентському самоврядування не повинно бути авторитаризму. Кожен має право на свою думку. І коли у спільній дискусії всі думки будуть висловлені, можна досягти консенсусу.

- Розкажи про круглий стіл “ВІЛ\СНІД: новий погляд“, організатором якого ти був?

- Я справді перейнявся проблемою СНІДу, бо дізнався, що в Україні серед усіх країн Європи найбільше зростання темпів цього захворювання. У мене були дані, що сьогодні в Одесі кожна четверта людина інфікована. Уявляєте, це якщо в аудиторії сидить 20 студентів, то серед них щонайменше 5 хворі! Тому необхідно проводити якнайбільше таких заходів для молоді.

- Андрію, ти людина дуже активна. Як вдається поєднувати діяльність у студентській раді, у Науковому студентському товаристві, дизайнерську роботу із навчанням?

- Скажу тобі, дуже складно (сміється). Зіставляючи все це, я відкрив для себе досить цікаву істину: виявляється, у добі всього 24 години! Та навіть якби їх було і 30, то все одно на все не вистачало б часу, адже у людини є така погана звичка – спати! Та якщо є прагнення і бажання – можна зробити неможливе.

- Якби у тебе була можливість змінити щось у світі, що б ти зробив?

- Я б хотів, щоб люди почали довіряти одне одному…

Юлія ЧЕРНЕТА