Людмила Кучеренко зазначила:
– В українській мовній практиці слово “виш” з’явилося як альтернатива запозиченій із російської мови абревіатурі “вуз”, яка, вважалося, мотивується словосполученням “вищий учбовий заклад”. Проте літературна українська мова не знає слова “учоба”, як і похідного прикметника “учбовий”, відтак абревіатура “вуз” не є нормативною. Утвердження української мови у статусі державної дало відчутний поштовх для її очищення, звільнення від покручів та неорганічних слів і виразів. Свідченням цих процесів можна вважати поступове витіснення з мовного вжитку некоректної абревіатури “вуз” і натомість поширення її аналога “виш”, утвореного від скороченого першого компонента сполуки “вищий навчальний заклад”. Згадане утворення породжене розмовною стихією, в якій активно діє принцип збереження мовної енергії (порівняйте: залікова книжка – заліковка, маршрутне таксі – маршрутка, мобільний телефон – мобільник, мобілка тощо). Тому воно становить скорочений варіант повної назви. Сфера вжитку цього неологізма є поки що обмеженою: він функціонує здебільшого в усному мовленні, рідше фіксується в художніх і публіцистичних творах.
До коментаря вченої додаємо уривок із наукової статті з журналу “Урок української” (№8-9, 2006 року): “Поруч із терміном “ВНЗ” в українській мові набула значного поширення й абревіатура “виш” (від терміна “вища школа”), її зафіксували лексикографічні джерела й художня література. Декому слова “виш”, “вишівський” можуть видатися незвичними. Але ж не все незвичне є неправильне!”.