- Скільки часу ви вже разом?
О.: Поки в нас невеликий сімейний стаж, ми одружились 2 вересня 2006 року. А зустрічатись почали на четвертому курсі, хоча навчались разом з першого.
- Шлюб – це відповідальний крок. Страшно було?
С.: Для нас це був крок у невідоме. Але ми вирішили, що якось впораємось, адже скоро отримаємо дипломи. Ми більше хвилювались, коли повідомляли батьків про рішення одружитись.
- І як батьки сприйняли цю новину?
О.: Мої – чудово, сказали, що хочуть онуків!
С.: Мої теж зраділи.
- Напевне, день весілля пам’ятаєте у подробицях?
С.: Звичайно! З ранку пішов дощ, а у РАГСі нам довелось чекати своєї черги майже дві години, тому що дуже багато пар одружувались у цей день. А ось у весільну подорож ми так і не поїхали. У суботу відсвяткували, а в понеділок вже прийшли на пари.
- Ваше життя змінилось після одруження?
О.: Так. Спочатку мені було важкувато одночасно навчатись і займатись господарством, та зараз я звикла. Раніше ми часто ходили у кафе, а тепер доводиться ретельно планувати сімейний бюджет.
- І як ви його наповнюєте, якщо це не таємниця?
С.: Я крім звичайної отримую ще й президентську стипендію як студент-науковець (у моїй скарбничці багато наукових робіт та участь у конференціях). А ще відпрацьовую – розробляю Інтернет-сайти. Та й батьки трохи допомагають.
- За підсумками минулого року ви стали кращою студентською родиною в університеті. Чи велика була конкуренція?
О.: Думаю, ні (сміється). Ми про конкурс навіть не знали. Якось ввечері нам зателефонували з деканату і попросили терміново принести документи. А потім виявилось, що ми перемогли у одній з номінацій «Студента року».
- Ваші побажання тим, хто хоче одружитись, але не наважується?
О.: Чекати отримання диплому/квартири/машини не варто. Адже так все життя може пройти в очікуванні…
С.: Сміливості та впевненості у своїх силах. А вирішувати проблеми, повірте, вдвох легше.