Студентський портрет

ЛИЦАР ІЗ ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ…

Людське життя схоже на карусель… Зі швидкістю вітру пролітають місця, події, знайомі обличчя. Змінюється світ, змінюється все навколо нас. Ми живемо в такому скаженому та урбанізованому суспільстві, що, на жаль, перестаємо зважати на такі почуття, як віра, надія, любов. Ми вже не вміємо радіти успіхам своїх друзів, починаємо забувати приємні слова. І щоразу частіше дивуємося, зустрівши добро, а не зло. Якщо ви остаточно зневірилися та розчарувалися в людях – познайомтеся зі студентом 4 курсу юридичного факультету Павлом Холодним… Адже він один із тих, хто вміє дарувати добро!

- Павле, що для тебе університет?

- Передусім – це спілкування! Можливість пізнавати нових людей… Також це, звичайно, знання. Чесно кажучи, мені дуже подобається кожного ранку приїжджати до університету. Адже тут так багато молоді. Хтось іде, хтось біжить, хтось щось повторює, а хтось просто відпочиває… Багато знайомих, є друзі. Тут ти спілкуєшся: отримуєш та віддаєш.

- А чому серед багатьох навчальних закладів ти обрав саме ЗНУ?

- Я завжди вважав Запорізький національний найпривабливішим та найпрестижнішим університетом у нашому місті, тому ні на мить не замислювався щодо того, де вчитися.

- Як обирав майбутній фах?

- По-перше, моя сестра закінчила юридичний і завжди рекламувала його, як один з найкращих. А по-друге, тут не потрібно було вивчати ні фізику, ні математику, ні хімію… А це саме ті предмети, з якими я в школі не дуже «дружив». А якщо серйозно, то я вважаю, що знання законів і, взагалі, юридична освіта дуже корисні для будь-якої людини, чим би вона не планувала займатися у майбутньому.

- Окрім того, що ти четвертокурсник юрфаку, ти ще й капітан факультетської команди КВК «3*4(2)». Яку роль відіграє захоплення цією грою в твоєму житті?

- КВК – це моя улюблена справа. Адже по життю я дуже весела людина. Отримую величезне задоволення як від процесу написання жартів, так і безпосередньо від самої гри.

- Продовжимо перераховувати твої досягнення: цього року ти став віце-містером ЗНУ. Як виникло бажання взяти участь у подібному конкурсі?

- У першу чергу, йшов на конкурс для того, щоб потім було, що згадати. Зізнаюся, що яскраві спогади про цей захід залишилися у мене й досі. А ще - це була своєрідна перевірка себе самого.

- Кожен, хто тебе знає, сходиться на думці, що ти – людина, в якої майже немає «мінусів». Які риси власного характеру ти вважаєш недоліками?

- Мабуть, це надмірна м’якість. Я майже не вмію відмовляти. А ще іноді виходить так, що через якусь завантаженість чи зайнятість я приділяю недостатньо уваги близьким людям.

- Чого не можеш вибачити?

- Знаєш, є такий афоризм: «Якщо ти хочеш навчитися пробачати – практикуй прощення». Я намагаюся цього дотримуватися. Але для мене все ж існують речі, яких би я не зміг вибачити. Наприклад, зрада.

- А ти більше любиш отримувати чи віддавати?

- Мабуть, віддавати. Якщо робити щось гарне для людини, вже сама її реакція у відповідь багато чого варта. І це необов’язково повинен бути мільйон «дякую», чи якісь дифірамби, винагороди. Ти сам собі за це «плюсик» поставиш, і стане приємніше жити.

- Ти людина амбітна і звик досягати поставлених цілей. Які зі своїх планів вважаєш пріоритетними на сьогодні?

- Найближчим часом мені хотілося б, щоб наша команда виграла у фіналі Чемпіонату КВК ЗНУ на Кубок ректора. Ще, звичайно, непогано було б успішно скласти літню сесію. А ще, мабуть, хотів би закохатися…

Ось такий він, ніби звичайний на перший погляд студент із незвично добрим серцем. Мабуть, якби він жив у середньовіччя, - був би лицарем, а може, й Робін Гудом. Але Павло живе у ХХІ столітті, та це зовсім не заважає йому допомагати людям та берегти відкритість своєї душі…

Юлія ЧЕРНЕТА