ПЕДАГОГІЧНІ КУРСИ ВІДКРИВАЛИ СВОЇ ДВЕРІ НЕ ДЛЯ ВСІХ

Заснована у 1912 році з ініціативи Олександрівської міської думи вчительська семінарія була середнім навчальним закладом. Перші учні семінарії вивчали закон Божий, російську мову та літературу, церковно-словТянську мову, математику, природознавство, історію та географію, малювання, співи, педагогіку з елементами психології та методику початкового навчання. У 1914 році відбувся перший випуск семінарії, і працювати до початкових шкіл прийшли 27 молодих вчителів, а за всі роки існування семінарія підготувала 142 вчителя. У їхній професійній майстерності можна не сумніватися, адже навчали їх кваліфіковані педагоги з вищою освітою, що на той час зустрічалося далеко не всюди. Серед викладачів семінарії - Андрій Потапович Батраченко, Роман Іванович Квітка, ВТячеслав Григорович Тихальський. Загалом педагогічний склад цього навчального закладу становив 11 викладачів.

Як вже розповідалося у попередній статті, свого власного приміщення семінарія не мала і розташувалася в орендованому будинку купця Куржупова. Зараз у цьому приміщенні знаходиться обласний комітет професійної освіти.

У 1918 році почалася реорганізація семінарії на основі постанов нової влади, але зміни в навчальному процесі відбулися не відразу. Ситуація в Україні після революційного перевороту 1917 року постійно змінювалася - то денікінці, то врангелівці, то махновці впливали на життя Олександрівської губернії. До того ж, на шляху поступу до хоча б якоїсь стабільності стояли розруха, епідемії, елементарна відсутність палива для приміщення семінарії.

Але подих нововведень, які прийшли з остаточною перемогою радянської влади, таки торкнувся колективу семінарії. Педагоги спішно почали вивчати самі і викладати слухачам курси радянської конституції та історії соціалізму. Були організовані гуртки: політико-економічний, літературно-історичний, педагогічний, мистецтва, - зрозуміло, з урахуванням вимог нової влади.

У 1920 році семінарія була реорганізована в педагогічну школу. А вже 1 грудня 1921 року було прийняте рішення про створення на її основі трирічних педагогічних курсів. Учбові плани були розроблені з урахуванням обТєктивного становища в країні в умовах розрухи і тотальної безграмотності.

Основним завданням педагогічних курсів було не тільки надання вищої освіти майбутнім вчителям початкової школи та працівникам закладів соціального виховання, а й підготовка молодих педагогічних кадрів в дусі ідеалів нової влади. На навчання брали випускників професійних шкіл індустріально-технічного та сільськогосподарського типу, які вже мали трудовий стаж, а також робітників та селян з нахилом до педагогічної діяльності. Враховуючи брак педагогічних кадрів, право на подальшу освіту у вищих навчальних закладах випускники Олександрівських трирічних курсів одержували лише після обовТязкового педагогічного стажу.

Продовж усього часу існування педкурсів завідувачем був Роман Іванович Квітка, а його заступником - Андрій Потапович Батраченко.

Прикметою радянської епохи вже в 20-і роки стало присвоєння установам та організаціям імені визначних людей. Не минула ця традиція і наші педкурси. У грудні 1921 року на засіданні педагогічного колективу було вирішено присвоїти курсам імТя барона М.О. Корфа - визначного діяча вітчизняної педагогіки, який був засновником народних освітніх закладів Олександрівського повіту.

Зараз нам з майже столітньої відстані дивними здаються деякі правила, яких неуклінно дотримувалися у діяльності педагогічних курсів. Так, суворо ставилися до соціального походження слухачів курсів. До педагогічного навчального закладу була закрита дорога вихідцям із заможного селянства. Абітурієнти мали заповнювати анкету, у якій серед інших численних пунктів були й такі: скільки десятин землі засіяли? скільки зібрали хліба? скільки сімТя має коней та іншої худоби? На адресу губернського відділу народної освіти у 1922 році надійшла скарга від учнівського комітету педагогічних курсів на Новоіванівський виконавчий комітет, який видавав фіктивні документи молодим людям із заможних сімей. Голову Новоіванівського виконкому Василя Соколова у цьому листі називають "добродієм, призначеним центром для захисту бідноти", але він, мовляв, "всім кулацьким дітям видавав неправдиві документи, чим не дав незаможнім дітям навчатися."

У Запорізькому обласному архіві зберігаються довгі списки тих, кого було виключено з числа студентів. І єдина їхня провина - це те, що батьки цих юнаків та дівчат мали приватну власність, зароблену тяжким трудом. Мабуть, і діти в цих сімТях були чесними та працьовитими і змогли б стати хорошими педагогами, але їх позбавили цього права.

У 1923 році було організовано конкурс на кращого педагога вищих та середніх навчальних закладів. У тому ж обласному архіві я знайшла звіт про проведення цього заходу. Дуже цікавий документ. "... Повне невігластво вчителів було виявлене під час конкурсу на кращого учителя... Залиште попам можливість бути паразитами і доведіть, що ви дійсно є дітьми пролетарської сімТї, а не прихвоснями буржуазної культури..." Не можу не сказати, що в цьому визначному документі, який займає усього один аркуш, я нарахувала сімнадцять (!) орфографічних помилок, допущених на жаль невідомим чиновником від освіти.

Проте, як би там не було, але саме ці молоді люди, які навчалися на трирічних педагогічних курсах, після отримання вищої освіти поїхали до села, щоб вчити грамоти малюків. Саме вони сіяли те розумне, добре, вічне, яке не знищити ніякою класовою боротьбою, ніяким режимом, доки існує людська спільнота.

Іван Пуха,
доцент, кандидат педагогічних наук
Людмила Бочарова,
директор музею ЗДУ