СТУДЕНТИ ВІДСВЯТКУВАЛИ ВХОДИНИ У ГУРТОЖИТКУ НА ПАРХОМЕНКА

Коли тридцять з гаком років тому я вступила до Запорізького педінституту, одержати місце у студентському гуртожитку було практично неможливо. Майже всі першокурсники шукали в окрузі приватну квартиру, а ті, кому пощастило, жили по п’ять чоловік у кімнаті. Уявляю радість студентів, коли на території університету з’явилися дві висотки – гуртожитки. Деякий час місцями задовольняли всіх бажаючих, навіть безквартирних викладачів та співробітників. Але з стрімким зростанням факультетів ЗДУ проблема зі студентським житлом виникла знову, і вирішувати її ставало все важче. Особливо питання загострилося цього року, коли з об’єктивних причин ми позбулися права на оренду місць у гуртожитку медуніверситету, а однією з умов, на які розраховували абітурієнти, було стовідсоткове забезпечення іногородніх місцями у гуртожитку. Про те, якої точки кипіння досягла ситуація, на початку вересня з ажіотажним запалом віщували деякі місцеві телеканали. Тоді вихід було знайдено – першокурсників розмістили на університетській базі відпочинку на Хортиці та частково у гуртожитку педагогічного коледжу, - але це були тимчасові заходи. Можна лише уявити, яких зусиль коштувало адміністрації вирішення цієї проблеми, але воно було знайдене, про що і доповів на останньому засіданні вченої ради виконуючий обов’язки голови студентського містечка Армен Мхітарян, до якого ми й звернулися з проханням розповісти про все більш детально. Армен Миколайович – людина дуже енергійна, дійова і напрочуд приязна та комунікабельна.

- Армене Миколайовичу, як змінилася ситуація із забезпеченням студентів місцями у гуртожитку за останні місяці?

- На початку вересня ми дійсно мали проблеми. Заяв на місця у гуртожитку було на той час триста сорок, і забезпечити всіх було неможливо. Тимчасовим виходом стало поселення першокурсників на Хортиці, ми забезпечили їх всім необхідним, організували підвезення до університету і назад, а паралельно швидкими темпами ремонтували гуртожиток на вулиці Пархоменка. Тут виникло ще одне питання – у економістів та журналістів заняття закінчувалися на півтори години пізніше, ніж у інших студентів, і їх доводилося чекати, щоб відвезти на Хортицю. Їх переселили з Хортиці у першу чергу саме за рахунок звільнення місць у третьому та четвертому гуртожитках.

- Я так розумію – за рахунок ущільнення місць, які займали співробітники?

- Давайте не будемо забувати, що норма площі у студентському – не сімейному, а саме студентському! – гуртожитку становить шість квадратних метрів на особу. У нас же у двомісних та тримісних кімнатах жили по одному аспіранту, не говорячи вже про сім’ї. У четвертому гуртожитку дев’ятнадцять сімей займають площу, рівноцінну 95 місцям. Елементарне наведення порядку без особливих обмежень мешканців дозволило нам звільнити для першокурсників 58 місць.

- Значить, заяви деяких співробітників ЗДУ у телеефірі про те, що їх вимушують селитися мало не сім’ями в одній кімнаті, не мали підстав?

- Це просто плід чиєїсь бурхливої фантазії, якщо не примітивна провокація. Адміністрація поставилася до становища кожної зацікавленої особи з максимумом лояльності і брала до уваги всі аспекти. Не думаю, що хтось може мені в цьому заперечити. А що стосується виселення з гуртожитку, то було виселено декілька сімей, які з давніх давен там проживали без будь-яких підстав, бо не мають ніякого відношення до університету.

- Давайте повернемося до нового гуртожитку на вулиці Пархоменка, як він, до речі, називається?

- Ми йому присвоїли другий номер. Це колишній сімейний гуртожиток одного з запорізьких підприємств, там на першому та другому поверсі ще залишилося декілька сімей. А четвертий поверх ми вже відремонтували, п’ятий закінчуємо, на черзі – третій. Туди ми і переселили студентів з Хортиці. Кімнати прекрасні, ремонт чудовий, ми обладнали їх всім необхідним – ліжками, тумбочками, столами та стільцями, поступово будемо створювати затишок. До кухні завезли дві газові плитки, столи, миючі засоби.

- Студенти задоволені? А їхні батьки?

- У перший вечір сумували за Хортицею, але я ж кажу, там умови відмінні, живуть по троє у кімнаті. Вже розподілили чергування, вибрали старостів, навіть встигли похазяйнувати – обладнали майданчик для контейнерів із сміттям, бо до нас вони стояли мало не біля входу. Організуємо на першому поверсі опорний пункт міліції для забезпечення порядку. Батьки першокурсників, звичайно, спочатку їдуть туди, знайомляться з умовами, а потім повертаються до університету і пишуть заяву на гуртожиток. Значить, задоволені. Так що проблему ми вирішили, всі бажаючі місця у гуртожитку отримали. А ті дівчатка, що живуть зараз у гуртожитку педагогічного коледжу, також збираються переселитися на Пархоменка.

- Все це так, але життя йде, університет росте, і настане час, коли такі ж проблеми знову виникнуть...

- По-перше, на п’ятому поверсі після закінчення ремонту будуть готові 20 кімнат, їхня кількість ще зросте, коли ми обладнаємо всі поверхи другого гуртожитку. А ще керівництво університету домовляється з міською владою про взяття на баланс ЗДУ гуртожитку на Павло-Кічкасі. Звичайно, далеко, але не далі, ніж, скажімо, Бабурка.

- А які перспективи ви намічаєте у своїй роботі?

- Я особисто чекаю, коли звільняться наші приміщення після перебазування театрального відділення СПП у ДК імені Дробязко. Таким чином з’явиться можливість для розташування у гуртожитках буфету, перукарні, для обладнання кімнат відпочинку і кімнат для занять, камери схову. У нас з’явиться можливість брати участь у змаганнях на кращий гуртожиток, і ми зможемо, я впевнений, здобути перемогу.

Тамара Хоменко