Одним із перших випускників педагогічних курсів був 20-річний юнак Василь Поздняк, якому судилося у майбутньому заслужити одну з найпочесніших для педагога нагород - медаль імені А.С. Макаренка.
Ще у лихолітньому 19-му році, майже підлітком, Василь рятував від петлюрівського розгрому бібліотеку Олександрівської учительської семінарії. Чи не тоді зТявилася у хлопця мета стати вчителем? Як би там не було, але відразу після громадянської, коли нова влада відкрила 3-річні педагогічні курси, Поздняк пішов туди навчатися. А після закінчення він обирає не найспокійніше робоче місце - стає вчителем-вихователем і організатором трудового виховання дитячого дому, який містився на вулиці Дзержинського. Вихованцями були учорашні безпритульні, а часом і неповнолітні правопорушники. Протягом двох років він відлучав від вулиці та схильності до злочину 60 дитячих душ, привчав їх до праці, до чесного життя. Жив Василь серед своїх вихованців, день і ніч проводив з дітлахами.
Його талант та самовідданість були помічені, і Поздняк отримує путівку на подальше навчання у Херсонському педагогічному інституті, а після його закінчення стає вчителем фізики у Гуляйполі, а потім - у Запоріжжі. Зі школи № 48 ім. Пушкіна Василь Поздняк пішов добровольцем на фронт. Повернувся живим, і знову ввійшов до класу, знову став викладати улюблену фізику.
Цікавий факт із своєї біографії розповів мені якось Василь Ананійович. У післявоєнні роки першим секретарем Запорізького обкому партії був Леонід Брежнєв. Так ось напівголодний вчитель два роки приходив до Брежнєвих на квартиру і абсолютно безплатно навчав не дуже здібних до наук секретаревих дочку та сина.
У 1963 році Поздняка запросили викладати до школи майстрів "Запоріжсталі", там йому і пригодилися не лише знання, а й золоті руки, якими він раніше обладнував приладами шкільні кабінети фізики. А ще - неабиякі педагогічні здібності, що допомагали йому знайти дорогу до дитячого серця. Тільки тих, хто віддає їм душу, вихованці називають батьком і після довгої розлуки знов і знов приходять на поріг його дому. Бо був він і порадником, і другом, і натхненником.
І цілком заслужену нагороду отримав наш земляк-педагог у 1965 році - постановою Міністерства освіти УРСР йому було вручено медаль імені А.С. Макаренка як свідоцтво значного вкладу у розвиток національної освіти і педагогіки. Ця медаль зберігається в Народному музеї історії запорізької міліції, і я ретельно бережу у пам"яті спогади про зустрічі з цією неординарною особистістю - Василем Ананійовичем Поздняком.