ПОРА ВИСОКОЛІТТЯ

Ми не помилимося, якщо скажемо: прізвище “Шевченко” більшість українців асоціює із мудрістю української нації, козаччиною, долею й недолею народу. Напевно, доля наділила всіх Шевченків благоговінням перед усім отчим - рідним краєм, рідною мовою, козацькими традиціями. Дитинство нашого, усіма знаного та шанованого у ЗНУ професора, доктора філологічних наук, завідувача кафедри теорії літератури та журналістики Віталія Федоровича Шевченка почалося із тяжких воєнних років…

Він згадує: “Я ледь-ледь пам’ятаю гамір шкіл Зеленовки й Нельговки - болгарських сіл Приморського району, де батько був директором”. Окупаційне дитинство на Бердянщині виринає у пам’яті страшною сценою: “нашу сім’ю вивели на майдан. Вже й націлили б на нас німецькі автомати, але виявилося, що батька не встигли прийняти в комуністичну партію. Та основне - заступилися за нас ті, колишні розкуркулені. Не забудуться мені два роки смертельної небезпеки, холоду й голоду, чекання „наших”.

Минуло кілька років, „фамільні гени” (любов до науки та прагнення самореалізуватися) надихнули в 1954 році перейти поріг Київського державного університету імені Тараса Шевченка. А ще тому сприяв рекомендаційний лист Олеся Гончара, якому юний Віталій відважився послати свої літературні „опуси”. Через два роки було проголошено „подолання культу особи і його наслідків”. Саме у ті часи, коли усіма опанувала атмосфера політичної відлиги, так хотілося якнайшвидших змін. Можливо, це, а ще – невгамовна енергія найближчого друга, який перейшов на факультет журналістики, скоро змусила Віталія змінити пріоритети і також зайнятися цією професією.

Вже працюючи у відділах культури й освіти обласних газет Віталій Шевченко мав серед звичних журналістських турбот іще свою, улюблену: контакти з літераторами. Тому не дивно, що відкриттю обласної організації Спілки письменників України ювіляр радів особливо. Тоді стало зрозуміло, що усі, хто був удостоєний її членського квитка, – перейшли у період професіональної зрілості.

Новим періодом зближень журналістики й літератури для Віталія Шевченка стала праця в Запорізькому педінституті як редактора багатотиражної газети „Педагог” і викладача (а з 1982 по 2003 роки – завідувача) кафедри української літератури. Звісно, з тих часів багато що змінилося, герой нашого матеріалу рухався вперед разом із бурхливим та невпинним часом. У 1993 році на кафедрі української літератури під керівництвом Віталя Федоровича почала діяти аспірантура. Віталію Шевченку наш університет зобов’язаний також і тим, що має змогу сьогодні готувати журналістів. Ще десятиріччя тому таке право в Україні мали лише два вищі навчальні заклади - Київський і Львівський університети. Відкриваючи у 1997 році спеціальність “журналістика”, Віталій Федорович усі бюрократичні узгодження та місію „пробивань” узяв на себе.

Сьогодні, викладаючи „Теорію журналістики”, „Історію української журналістики XX століття”, інші дисципліни, Віталій Шевченко перш за все дбає про те, щоб студент не був кібернетичною машиною, в яку чотири чи шість років закладають програму спеціальності. Що й лектор, і студент мають право на почуття, більш того - вони повинні переживати навчальний процес не лише головою, а й серцем.

Багато зроблено Віталієм Шевченком для кафедри української літератури. Це й підвищення кваліфікації викладачів, і проведення всеукраїнських наукових конференцій „Література й історія”, й участь у спеціалізованій вченій раді по захисту кандидатських дисертацій, в редколегіях фахових видань „Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки”, „Нова філологія”. Підтримує доктор наук і юні таланти, багато років очолюючи журі секції „Літературна творчість” Малої академії наук.

Вітаємо шановного Віталія Федоровича із ювілеєм!

ШЕВЧЕНКО ВІТАЛІЙ ФЕДОРОВИЧ народився 7 жовтня 1937 року в м. Бердянську в сім’ї вчителів. Після закінчення Миколаївської середньої школи Бердянського району в 1954 року навчався на факультеті журналістики Київського національного (тоді – державного) університету імені Т.Шевченка (закінчив у 1959 р.). З 1970 по 1973 рік навчався в аспірантурі Київського державного університету імені Т.Шевченка, а в грудні 1973 року захистив кандидатську дисертацію зі спеціальності “журналістика” на тему “Соціологічні дослідження в газетній творчості”.

З 1959 року працює в періодичних виданнях України: “Радянська Волинь” (м. Луцьк), “Запорізька правда”, “Индустриальное Запорожье”.

Докторська дисертація “Українська історична поема ХІХ - початку ХХ ст. Концепція історизму, жанрова специфіка, шляхи розвитку”, захищена у Київському державному університеті імені Т.Шевченка. Має близько 100 наукових публікацій. У рамках наукової школи з проблеми “Література й історія” підготував багатьох кандидатів філологічних наук (Валентина Кравченко, Людмила Костецька, Ольга Стадніченко, Оксана Проценко, Валентина Ніколаєнко, Наталя Горбач, Ганна Полякова та інші). Є автором 2 навчально-методичних посібників (“Соціологічні дослідження в газетній творчості”, “Клич давній, клич живий”).

Доцент кафедри української літератури Оксана ПРОЦЕНКО,
Олена СКОК