ВОНИ НАПИСАЛИ НАШУ ІСТОРІЮ

Існують дати в історії нашої країни, які до болю тривожать серця людей. Такою датою і є чергова річниця визволення нашого рідного краю від фашистської навали. У цієї дати є свої герої, яких з кожним днем стає все менше і менше. Це люди, які зробили свій безцінний вклад в історію нашої країни.

Минуло 64 роки, але вони все одно бачать уві сні своїх померлих друзів та руїни рідного міста. Низький уклін тим, хто відважно захищав наше місто від ворожої люті. Вічна пам’ять тим, хто віддав своє життя заради майбутнього.

У Запорізького національного теж є свої герої. Вони змогли пронести любов до свого рідного закладу крізь густий дим війни. Після оголошення 22 червня 1941 року початку війни співробітники університету І. К. Гайдук, М. Л. Горбатов, Ф. К. Гужва, Р. Т. Коломоєць, Д. М. Косенко, І. О. Сковородка, М. П. Тараненко разом зі студентами вирішили піти на фронт – захищати свою Вітчизну. Дещо пізніше до лав Червоної армії були мобілізовані й інші викладачі, призвані на фронт студенти. У якості добровольця виступив і сам ректор інституту Володимир Поселянін. Проте навчальний процес у стінах закладу не припинявся ні на мить – семестрові й державні іспити було завершено. І навіть коли у червні приміщення інституту було перетворено на шпиталь, сам навчальний заклад продовжував діяльність у приміщеннях шкіл міста.

У нашому університеті не припинявся набір абітурієнтів – співробітники планували розпочати у вересні новий навчальний рік. Проте ворог наближався до центру країни й було прийняте рішення про евакуацію інституту разом зі співробітниками та їхніми сім’ями у Середню Азію, м. Ленінабад Таджицької РСР.

Під час окупації нашого міста педагогічний інститут не припиняв роботи. Німецько-фашистські загарбники намагалися чинити вплив й на нашу освіту – викладачів примушували пропагувати зовсім інші, незвичні для наших людей цінності, в аудиторіях були розвішані портрети Гітлера. У 1942 році навчальний заклад було закрито.

Як зазначив голова Ради ветеранів ЗНУ Анатолій Чуб, “існує ймовірність того, що у стінах нашого рідного університету, а саме у третьому навчальному корпусі, під час війни розміщувався штаб гестапо, до якого довідувався сам Гітлер”. Про те ж саме говорять і свідки. Але, на жаль, на сьогоднішній день не збереглося жодних матеріальних доказів цього факту.

Коли 14 жовтня 1943 року Запоріжжя звільнили від фашистської навали, від нашого університету залишилися одні руїни. Проте швидкими темпами розпочалося відновлення рідної альма-матер. Спочатку було облаштовано навчальний корпус на проспекті Леніна та приміщення по вул. Гоголя (тут були розміщені гуртожиток, їдальня і бібліотека). 10 грудня 1943 року вже розпочалися перші заняття в інституті. Тож на підняття рідного навчального закладу було кинуто всі сили, як викладачів, так і студентів. Але поза стінами інституту їх робота не закінчувалася – вщент зруйноване рідне місто також потребувало допомоги.

Скільки загинуло їх, викладачів та студентів інституту, які виборювали нашу свободу, безжалісно віддаючи свої життя? Вони подарували нам перепустку у щасливе майбуття – спокійне та світле. І ми ніколи не забудемо тих, хто підняв із руїн нашу рідну альма-матер, наше місто. Ми пронесемо цю кришталеву пам’ять про них крізь час та простір і донесемо її до наших нащадків. Вони написали нашу історію...

За мирне небо над Запоріжжям боролися також ветерани ВВВ Аркадій Бровко, Анатолій Городинський, Валентин Іваненко, Олексій Кощевець, Микола Макляк, Валентин Псарьов, Володимир Юматов, Володимир Подоляк, Олексій Завіновський та інші співробітники нашого університету.

Дмитро ГАВЛОВСЬКИЙ