По дорозі до університету

РОЗКОЛ СЕРЕД ВИКЛАДАЧІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ТЕХНІКУМУ НА НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС НЕ ВПЛИВАВ

Педагогічні курси, випускники яких працювали в школах та у закладах соціального виховання, у липні 1925 року були реорганізовані в педагогічний технікум. Власне, це був вищий навчальний заклад Олександрівська, який готував вчителів початкових класів. При технікумі було відкрито підготовче відділення з робфаківською програмою, на якому обдарована робітнича молодь могла одержати знання, необхідні для вступу до технікуму.

Роман Іванович Квітка, беззмінний завідувач цього закладу ще з часів педкурсів, очолив і педагогічний колектив технікуму. А ось з викладачами трапилася прикрість. Вже через місяць після створення технікуму, 25 серпня 1925 року, на засіданні курсового комітету розглядалося питання про переведення навчального процесу з усіх дисциплін на українську мову. Причому ці нововведення впроваджувалися вже з 1 вересня і прохання про надання можливості перейти на викладання українською мовою протягом року було відхилене. Багато викладачів були звільнені, на їхнє місце прийшли нові кадри. У технікумі створилася нездорова атмосфера, це відчували і співробітники, і студенти. У протоколі зборів педагогічного колективу технікуму, які проводилися 15 липня 1926 року, читаємо: “Зміни лекторського складу створили дві течії, розділили колектив на старих та нових лекторів.” У звітній доповіді директора технікуму Р.І. Квітки звучить заклик до об’єднання викладацького складу. Очевидно, цей заклик успіху не мав, бо Роман Іванович подав заяву про звільнення з посади і став просто викладачем.

Директором було призначено С.М. Романюка, якого через два роки переводять до Києва, де він зайняв посаду ректора Київського музично-драматичного інституту. Після нього директором технікуму став

Ф.П. Мельник.

Та незважаючи на непорозуміння між викладачами навчальний процес у технікумі продовжував знаходитися на досить високому рівні, провідні лектори викладацьку діяльність поєднували з науковою та науково-методичною роботою, яку й доносили до студентів, впроваджуючи в заняття. Добре була організована педагогічна практика. У школі та дитячому садку, які знаходилися при технікумі, студенти самостійно вели уроки та заняття з дітьми молодшого віку.

Ідейно-політичному вихованню майбутніх вчителів приділялася особлива увага. Цьому сприяло викладання таких дисциплін, як історія партії, історія класової боротьби, історичний матеріалізм, політекономія, які серед педагогічних та спеціальних предметів займали вагоме місце. Виховна робота в технікумі була спрямована на те, щоб кожен студент одержав навички активної участі у громадсько-політичному житті радянського суспільства. Студенти активно працювали у таких громадських організаціях, назви яких у сьогоднішніх студентів здатні викликати посмішку, - “Безбожник”, “Геть неписьменність!”, “Друг дітей”. Крім того, були популярними гуртки художньої самодіяльності, агітаційні бригади, які виступали з концертами у підшефних селах. Їздили і на екскурсії - в Асканію-Нову, Крим, Дніпропетровськ і навіть до Москви та Ленінграду. Була вона, молодь 20-х років, енергійною та активною, як і наше сьогоднішнє студентство. Тільки суспільство було іншим та життєві умови важчі, бо і голодувати доводилося, і вдягнути часом було нічого... Багато хто з випускників педтехнікуму зумів у подальшому залишити свій слід у розвитку вітчизняної педагогіки. Достатньо назвати імена тих, хто одержав почесне звання заслуженого вчителя УРСР, - це Н.К. Левченко, М.С. Соболь, О.Д. Халімон,

В.А. Поздняк.

Таким педагогічний технікум залишався до 1930 року, коли пройшла чергова реорганізація. Було створено інститут народної освіти, який став вищим навчальним закладом, і педагогічний технікум з наданням середньої освіти. У березні 1930 року частина студентів 2-го курсу педтехнікуму була зарахована на другий курс факультету соціального виховання інституту народної освіти. Навчалися вони за перехідними навчальними планами, а студенти педтехнікуму вчилися також за спеціальними програмами, розрахованими на подальший вступ до інституту.

До інституту перейшла і частина викладачів педтехнікуму:

А.П. Батраченко, П.П. Орлов, П.М. Кущ, І.С. Граєвський. Педагогічний заклад у Запоріжжі вийшов на новий виток своєї історії. До звання університету залишилося всього п’ятдесят п’ять років...

Людмила Бочарова, директор музею ЗДУ