ОСВІТЯНИ ДОПОМОЖУТЬ ВИЗНАЧИТИСЯ ЩОДО ВЕКТОРА РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Здавалося б, питання переваг чи недоліків того або іншого геополітичного вектора розвитку нашої держави – в першу чергу, справа її керівництва. Але коли йдеться про настільки актуальну останнім часом тему, як «Україна-НАТО», на перший план виходять й інші представники національної еліти, зокрема, освітяни, вчені. Тим більше, при вирішенні настільки проблемного питання, відповідь на яке має дати лише громадськість нашої держави. А вона, у свою чергу, щоб це зробити, повинна володіти адекватною інформацією про суть питання. Ось тут і виходить на перший план важлива роль освітянських кіл – тих, хто теоретично має орієнтуватися у подібних категоріях. Вони, на думку соціологів та політологів, і можуть стати тією допоміжною ланкою на шляху до уникнення конфронтації серед населення нашої держави, інформуючи його про позитиви й негативи того чи іншого вибору. Тож не дивно, що саме вищі навчальні заклади все частіше стають місцем проведення заходів на роз’яснення того «варто чи не варто» та що обрати: Схід чи Захід? Доказом тому слугує і нещодавно організований у Запорізькому національному університеті семінар «Політичні, економічні та безпекові переваги євроатлантичної інтеграції України: регіональний вимір».

Уже контингент учасників семінару «Політичні, економічні та безпекові переваги євроатлантичної інтеграції України: регіональний вимір» говорить сам за себе: Олександр Макобрій, представник Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України, Олег Кокошинський, віце-президент Атлантичної ради України, Світлана Якименко, начальник відділу європейської інтеграції Запорізької обласної державної адміністрації, Сергій Джердж, голова громадської ліги «Україна-НАТО», Федір Турченко, перший проректор ЗНУ, а також студенти та професорсько-викладацький склад університету, директори шкіл районних центрів Запорізької області, активісти громадських організацій, представники ЗМІ.

Майже кожен гість наголосив на тому, що громадськості суттєво бракує інформації щодо реалізації української державної політики співробітництва із НАТО, політичних, економічних та безпекових переваг євроатлантичної інтеграції та загальної організації роботи структури. До речі, подібної точки зору дотримуються і натовські політики, які теж констатують не активність процесів серйозної роботи з інформування населення. І справа навіть не в зомбуванні мас на кшталт «треба обрати лише нас – НАТО». Важливо, щоб громадськість мала правдиву інформацію про позитиви й негативи того чи іншого напряму розвитку нашої держави, адже, щоб сказати «Так» чи «Ні» під час пропагованого деякими політичними силами всеукраїнського референдуму, треба орієнтуватися у суті питання, на яке громадяни відповідатимуть. Вірити аргументам політиків - не вихід. Адже у передвиборних гонках використовуються часто не правдиві факти, а суб’єктивне їх тлумачення. Тож необхідність допомоги наукових кіл у визначенні вектора розвитку України стає досить очевидною.

Спілкуючись із Максимом Лепським, доктором соціологічних наук, деканом факультету соціології та управління ЗНУ, завідувачем кафедри соціології, про роль освіти у доленосному для України виборі, ми і почули подібну точку зору. За його словами, «в Україні формується український проект майбутнього, в якому поки що, по-справжньому, вектори не визначено. Йдеться про геополітичні вектори. А їх у нас лишається два: євроатлантичний та російський. І в даному випадку розглядається Україна і НАТО крізь призму можливого входження України до Євросоюзу. Досвід Польщі, Литви та інших східноєвропейських країн показав, що спочатку вони входили в НАТО, а потім у Євросоюз. Але ризики, які існують при цьому входженні, доволі суттєві. Через одну просту причину: при входженні до НАТО, на жаль, не формуються українські транснаціональні корпорації з чітким інтересом до інноваційних технологій, а зростає роль транснаціональних корпорацій, пов’язаних із сировинним забезпеченням, металургійним комплексом, які, все ж таки, включаються до світової економіки у якості базових сировинних придатків для нових технологій НАТО. Ось ці аспекти - ризик для економіки України. Тож вони мають бути прописані у проекті стратегічного розвитку нашої держави. Якщо прибуток сировинних та металургійних ТНК вкладатимуть в інноваційні технології, тоді це непоганий шлях розвитку. Але якщо ці моменти від початку не задекларовані при входженні України до НАТО, то це означає не лише, що ми рвемо стосунки з Росією та з іншими слов’янськими державами-побратимами. Це значить, що ми програємо у конкурентній боротьбі. Тож знаходимо і плюси, й мінуси. І саме інформування про них і є завданням для наукових кіл, які мають говорити не про політичні вектори, а про реальну економіку та про ті моменти, які дозволятимуть розвиватися. Ось у цьому контексті треба налаштовувати науковців працювати з політиками, щоб вони відстоювали українські інтереси. Наприклад, непоганий проект «молодої Європи»: Польща, Литва, Україна. Він може посідати досить серйозне геополітичне місце у світі та бути суб’єктом великої політики. Потрібне інформування про стратегію його поетапного розвитку. Але поки що це не робиться».

Тож і маємо у щоденних випусках новин чергові виступи «проти», блокування трибун чи інші категоричні відстоювання тільки своєї точки зору. А чи не краще було б забути про декларації дій, а приступити до їх скорішого втілення у життя шляхом пошуку елементарного компромісу: якщо НАТО - то щоб при цьому враховувалися інтереси України. Адже вони насамперед мають хвилювати нас, а не Альянс як такий. Недарма перший проректор ЗНУ Федір Турченко – доктор історичних наук, професор, провідний фахівець з історії України на теренах усієї нашої держави (!) під час семінару «Політичні, економічні та безпекові переваги євроатлантичної інтеграції України: регіональний вимір» зауважив: «Цей процес неможливий без участі кожного з нас, ми всі повинні думати про долю своїх дітей, онуків, про майбутнє своєї країни».

Тож куди крокувати представники освітянських кіл радять вирішувати кожному, але вирішувати грамотно, а не імпульсивно, дослуховуючись при цьому до аргументів – вивчених і досліджених фахівцями.

Марія КАНЦЕЛЯРИСТ