ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ
НА СУСПІЛЬНИХ ТЕРЕЗАХ

Сьогодні наша країна перебуває у нестабільному становищі. Практично у кожному аспекті суспільного життя спостерігається невпинна динаміка змін. Економічних, політичних, соціальних. Ще вчора всі ЗМІ вголос „кричали” про нестабільність у стосунках серед представників політичної еліти, а сьогодні вже встигли стати актуальними відносини у власній родині. Все частіше на шпальтах газет зустрічаються матеріали щодо гендерної проблематики зі строкатими заголовками на кшталт „Оголошується тендер на гендер” або ж, наприклад, як цей: „Гендерна рівність на суспільних терезах”. Не стоять осторонь і провідні вищі навчальні заклади, зокрема Запорізький національний, де цьому питанню присвячують серйозні дослідження та наукові розвідки. Тож спробуємо розібратися і ми, що ж у реальному житті означає поняття „гендерна рівність” і чому його можна вважати невід’ємним елементом розвитку демократії будь-якої країни.

У нашій державі існує багато законів, які так чи інакше стосуються питання гендерної рівності, прав чоловіків та жінок тощо. Це і Сімейний кодекс України, і Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”, і навіть Конституція України. Проте випадки дискримінацій прав тієї чи іншої статі виникають все частіше, прогресує домашнє насилля. Ми звикли до стереотипу, що проявом його є зґвалтування або побиття. Насправді ж це поняття набагато ширше. В межах сім’ї як складової суспільства воно може являти собою пряму фізичну загрозу, ізоляцію або позбавлення свободи руху, емоційне та сексуальне насилля, маніпулювання дітьми, погрози, залякування, економічний тиск та навіть спонукання до самогубства. Проте навіть зґвалтування та побої далеко не всі вважають його проявом. Український Інститут соціальних досліджень провів моніторинг громадської думки населення України стосовно цього питання. Статистика вражає. Лише 27% опитаних жінок вважають насильством постійні лайки та чвари, лише 37% - приниження, і найголовніше – лише 49% вважають його проявом побиття та 56% - згвалтування. На думку ж чоловіків, все набагато простіше: насиллям над жінкою можна вважати лише побиття та зґвалтування (45% та 50% респондентів відповідно).

Одним із шляхів подолання цієї проблеми є виховання свідомого ставлення до неї молоді. Цим пояснюється зростання до цієї теми інтересу з боку вищих навчальних закладів. Так, у Запорізькому національному університеті в рамках дослідження зазначеної проблеми діють два наукових напрями: гендерної педагогіки, який очолює доцент Тетяна Голованова, та гендерної психології під керівництвом Мар’яни Ткалич. Своїми здобутками науковці нашого університету щедро діляться з колегами не лише з вітчизняних, але й із закордонних ВНЗ під час численних конференцій, круглих столів, диспутів, що проходять на базі як нашого, так й інших вишів.

А до головних здобутків у цьому напряму представників факультету соціальної педагогіки та психології ЗНУ можна віднести Міжнародну науково-практичну конференцію «Теорія і практика гендерного виховання студентської молоді: досвід, проблеми, перспективи»; обласну акцію «Інтеграція гендерних компонентів у сферу освіти»; засідання круглого столу на тему «Гендерні аспекти виховання в родині дитини з особливими потребами»; презентацію Всесвітньої акції «16 днів проти гендерного насильства», у рамках якої до нас завітала начальник відділу преси та культури Посольства Фінляндії в Україні Ханні Хюваринен, вихід у світ численних монографій та наукових посібників, присвячених цій темі тощо.

У складних життєвих ситуаціях людина зазвичай потребує допомоги своїх друзів та близьких людей. Коли ж вона зіштовхується із насиллям, тим більше з боку свого партнера, то потребує спеціалізованої допомоги: від лікарів, адвокатів та навіть правоохоронних органів. Проте з різних причин люди все ж таки вирішують не звертатися до міліції, прокуратури чи суду. Про такі випадки у сім’ї не прийнято говорити в нашому суспільстві ні друзям, ні знайомим, ні рідним. Таким чином це зло стає непомітним, безкарним. Що означає лише те, що воно набуває таких властивостей, як повторюваність та динамічність. Разом із цим поглиблюється психологічна криза людини, що стала жертвою, адже вона постійно перебуває у ситуації небезпеки.

На сьогодні у нашій країні існує безліч кризових, громадських, соціальних організацій, а також центрів практичної психології, де людина може отримати інформацію консультаційного характеру, психологічну допомогу, моральну підтримку тощо. Подібні центри, як правило, створюються на громадських засадах й існують практично в усіх великих містах нашої країни. І це, перш за все, свідчить про наше прагнення подолати кризу. Так, і в Запоріжжі діє Міський центр соціальних служб сім’ї, дітей та молоді. Одним із провідних напрямів роботи його волонтерів, серед яких багато студентів факультету соціальної педагогіки та психології нашого університету, є профілактика негативних суспільних явищ. У тому числі – робота з неблагополучними сім’ями, запобігання випадкам насилля в родині, у тому числі і гендерного.

Демократія будь-якої країни складається з багатьох чинників. Проте, навряд чи можна назвати демократичною ту країну, чия влада не опікується питаннями рівності серед чоловіків та жінок. І тут йдеться не про тотожність певних ознак та характеристик. Мабуть, під рівністю слід розуміти однакові долі у соціальній владі, рівний доступ до громадських ресурсів, а може, навіть рівність у самоцінності та само ідентифікації. Тож питання залишається відкритим. Остаточно можна сказати лише те, що рівність – це ознака здорової нації, гендерна рівність - це своєрідна трансформація нездорового способу життя у здоровий.

Дмитро ГАВЛОВСЬКИЙ