ГІДНИЙ СЛАВЕТНОГО ІМЕНІ

Перефразовуючи народну муд-рість, скажемо: “Дай, Боже, слів не позичати, щоб добру людину величати”. А надто ж – величати ту добру людину, яка відзначає свій високий ювілей і на довгій життєвій дорозі не має й “зерна неправди за собою”. Однією саме з таких особистостей є відомий у нашому краї (і не тільки!) вчений, педагог і громадський діяч Тарас Григорович Шевченко. Нині йому виповнилося 70 літ. Отож, про нього наше добре слово. Народився Тарас Григорович 31 січня 1939 року в с. Зелених Кошарах (Степківська сільрада) Первомайського району Одеської області. Безрадісне, напівголодне дитинство воєнного і післявоєнного часу лишило глибокий слід у душі вразливого й допитливого хлопця. Після закінчення середньої школи він тяжко працював у радгоспі й на Челябінському металургійному заводі (Урал), служив у війську далеко від дому. Демо- білізувавшись, уступив до Одеського університету, який закінчив 1970 року, а протягом наступних двох років учителював. Із 1972 до 1975 року навчався в аспірантурі при кафедрі української мови того ж таки ОдДУ (науковий керівник – видатний мовознавець Степан Бевзенко). 1980 року захистив кандидатську дисертацію, при- свячену живим народним говіркам його батьківщини (територія верхів’я ріки Тилігул), і став викладачем рідного вишу. Не міг догоджати університетському начальству, товаришував із місцевими “дисидентами”-патріотами, тому довго поневірявся з родиною по гуртожитках, аж поки не без допомоги друзів переїхав до Запоріжжя й очолив у нашому університеті кафедру української мови. На цій кафедрі він працює вже більше 20-и років (тепер уже просто доцентом), читає курси сучасної української мови та діалектології. Викладацька майстерність, широта фахових знань, виняткова скромність, душевна чуйність і непідробна шляхетність доцента Шевченка – це ті риси, за які його люблять студенти й глибоко поважають колеги. Як учений, ювіляр має високий авторитет не тільки серед запорізьких філологів, а й серед гуманітаріїв усієї України. Його шанують, до його думки прислуховуються співробітники Інституту української мови та Інституту мовознав-ства ім. Олександра Опанасовича Потебні Національної академії наук. Здається, найбільшої слави Тарас Григорович зажив як громадський діяч. Дивуєшся невтомності цього чоловіка. Ось уже понад десятиріччя він очолює Запорізьку обласну організацію “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, є членом Правління Всеукраїнського товариства “Просвіта”, активно працює в Конгресі української інтелігенції та в інших культурологічних і громадсько-політичних об’єднаннях. Не було ще жодної акції в запорізькому краї на захист прав української мови й української державності напередодні й у час незалежності, в яких би найактивнішу участь не брав наш ювіляр. Часто він був і їх організатором. Безкомпромісний у справах, що стосуються оцінок історичних подій на нашій стражденній землі, завжди готовий до самопожертви в ім’я щастя рідного народу, Тарас Григорович Шевченко гідний славетного імені свого однофамільця, великого Пророка України, автора безсмертного “Кобзаря”. Побажаймо ж йому доброго здоров’я іще на многії літа! З роси та з води Вам, дорогий побратиме і соратнику!

Віктор Чабаненко, професор ЗНУ