Приємною подією для всього редакційного колективу став лист із Німеччини від колишнього редактора нашої газети у 1993 – 1998-му роках Олександра Гіммельфарба. Він приурочив його до нашого минулорічного 35-річного ювілею редакції. Для юних читачів розповімо, що народився Олександр Михайлович 1918 року в місті Запоріжжі; навчався на філологічному факультеті ЗДПІ; з 1940 до 1941 року був журналістом обласної газети “Комсомолець Запоріжжя»; у 1941 – 1945 роках командував взводом, батареєю, артилерійським дивізіоном, був начальником розвідки у 289 винищувальному протитанковому полку на Ленінградському, 3 і 2 Прибалтійських, 1 і 4 Українських фронтах (має понад 20 бойових нагород). У післявоєнні роки до 1962 року служив у Збройних силах СРСР, був військовим журналістом. Був старшим ре- дактором книжкового видавництва, головним редактором Запорізької обласної телерадіо- компанії, керівником обласної журналістської організації. Тож слово цій поважній людині, шанованій не лише у нашому виші, а й у всьому Запорізькому краї. Слово від серця звертаю до колег, творчих працівників газети, і до читачів невеликої, але такої потрібної багатотисячному колективу вчених, викладачів, студентів і спів- робітників рідного мого ЗНУ – газети “Запорі-зький університет”. Мої щирі поздоровлення з ювілеєм – 35-річчям газети. Гадаю, що розумно вирішили люди, які три з половиною десятиліття тому організували видання цієї газети і зупинилися на скромній, але звучній назві – “Запорізький університет”. Сподіваюся, не помиляюся, що наша газета і в ті п’ять років, коли я був головним редактором, також була авторитетним органом. В усякому разі, прагнули до цього ми обидва – разом зі співробітницею газети Світланою Мінаєвою, розумною, працьовитою, творчою, тоді ще студенткою філфаку. Вважаю, що не перебільшую, роблячи цей висновок. Підтверджується це тим, що за ті п’ять років редакція не отримала жодного спростування, жодного критичного зауваження. Не довелося вибачаться перед читачами. А те, що на сторінках газети “Запорі-зький університет” в кожному випуску вміщувалися не тільки інформації про різнобічне життя всього колективу, діяльність усіх факультетів, кафедр, вченої ради, відділів і служб, а й висвітлювалися найцікавіші події, надавалося слово вченим, викладачам, студентам, які порушували дійсно проблемні питання, критикували негативні явища і ділилися досвідом, що, врешті, і визначало авторитет багатотиражки. Щороку редакція звітувала на зборах активу і читачів про свої творчі плани, хід їх здійснення, чим залучала до участі у створенні кожного номеру газети все ширше коло авторів. Це, до речі, сприяло в той час зародженню журналістського відділення на філологічному факультеті. А навесні, у травні 1998 року, з нашою участю був проведений захист дипломів групою членів редколегії, які здобули другий фах, тобто фах журналістів. Сподіваюся, що це нині допомагає їм у житті. Тож, напевно, є право вважати нашу багатотиражку також ініціатором створення журналістського відділення. Особливе моє слово подяки – професорові Віталію Федоровичу Шевченку, який по праву вважається одним із засновників нашої газети “Запорізький університет”, він багато нам допомагав. Що порадити нинішнім колегам? Лише одне: тримати той самий курс і в тематиці публікацій, не знецінювати ідейний рівень всього видання, активно втручатися в усі головні проблеми університету, сприяючи подальшому піднесенню рівня підготовки кадрів.