ЯК У БОГА В ДОЛОНЯХ

3 квітня вшановуватимуть пам’ять Олеся Гончара, бо народився він саме цього дня. Чимало сторінок із творчої біографії відомого митця пов’язані з нашим вишем. Так, викладачі та студенти, жертвуючи своїми долями та кар’єрами, не відступилися від Олеся Терентійовича у тяжкі для нього часи. Тож ми щиро зраділи, коли напередодні свята до редакції надійшов лист від небоги письменника Тетяни Бондаревської, який ми і пропонуємо вашій увазі.

Дитинство – то найзатишніший, найпривабливіший куточок нашого життя. І впродовж усього земного шляху він вабить до себе, зігріває, захищає нас.

Таким прихистком для душі Олеся Гончара було село Суха, що на Полтавщині. Свідченням тому – “Щоденники” великого українця, на сторінках яких раз по раз виринають спомини про Суху. Та ще світлина хати, в якій промайнули дитячі роки Олеся. На її звороті напис рукою Олеся Гончара: “Хата мого дитинства. Золота Суха”. То ось яка вона, його батьківщина, замучена проектом “неперспективних” сіл… але “золота”.

Не впізнав би своєї Сухої нині Олесь Терентійович. Щербаті пустками та печищами вулиці над силу привітно усміхаються відвідувачам Державного літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара, облаштованого в отій хатині, що прихистила його дворічним сиротою. Атмосфера привітності зігріває шанувальників творчості письменника, огортає щемною спорідненістю.

На подвір’ї музею – три кущі калини, як і біля гончарівського будиночка в Кончі-Озерній, оточили півколом криницю. Глибше в двір – яблуня, посаджена дядьком Олеся по війні, і груша-дичка, якій більше ста років. Ближче до хати – яблуневий сад, закладений 28 серпня 2000-го, у день урочистого відкриття. Біля найпишнішої деревинки – табличка: “Яблуня, посаджена дружиною письменника Валентиною Гончар”. У літню пору двір купається в мальвах, чорнобривцях. А від балки, яка відділяє село від лісу, пахне мелісою, чебрецем, м’ятою. Все тут дихає Україною. Очі втомлених життєвими негараздами людей оживають, починають випромінювати життєдайну для нації гордість за те, що вони – українці.

Переступивши поріг, оглядають експозицію меморіальної кімнати. Самовар, який напував чаєм щонайменше чотири покоління Гончарів, скриня Сашкової бабусі Прісі, її та дядька Якова (маминого старшого брата) одяг на жердці біля печі; стіл і стілець, змайстровані дідусем Гаврилом із сухівського дуба 1892 року, патефон… Цих речей, без сумніву, торкалися рученята малого Сашка.

А в світлиці – літературна частина музею. Світлини, книги, рукописні сторінки творів Олеся Гончара, його особисті речі. Затісно їм тут. Та вогник зацікавленості в зіницях слухачів не згасає упродовж усієї екскурсії.

Умиротвореними, принишклими від’їжджають від музею гості. А я радію: не лише мені тут як у Бога в долонях. І не лукавили ні група екскурсантів-поляків з міста Неполоніце, ні англієць Пітер, стверджуючи, що тут має бути створено заповідник. Бо ж у райському куточку примістилося село.

І не лише іноземці дотримуються такої думки. Інакше як пояснити, що кількість гостей у день народження письменника, на щорічне “Зелене свято Гончаревого дитинства”, яке проводиться в Сухій на Трійцю, і в будні зростає. Все чисельніші делегації з Києва, Дніпропетровська. Зі слів письменниці Лесі Степовички, їдуть напитися сухівського цілющого, сповненого творчої наснаги повітря. Січеславці кажуть: “У Сухій має бути центр гончарознавства”.

Заповідник – то далеке майбутнє. А коли б літературну частину з хати перенести в напівзруйноване приміщення школи-дитсадка, споруджене ще наприкінці 70-х за сприяння Олеся Гончара, Петра Тронька та Федора Моргуна!..

У цьому задумі мене підтримують дружина Олеся Гончара Валентина Данилівна, викладачі Національного гірничого та Полтавського педагогічного університетів. Саме ця ідея і стала першопричиною заснування Благодійного фонду імені Олеся Гончара. Його рахунок:

АБ “Полтава-банк”

р/р 26006620282

МФО 331489

Код ЄДРПОУ 36156327

Благодійний фонд ім. О.Гончара

Думаю, знайдуться меценати, добродії, щирі люди. І ті внески по силі, вже зроблені першими пожертвувачами – шанувальником творчості Олеся Гон- чара з села Гарбузівки пенсіонером Григорієм Жуком, сестрою у друге Олеся Терентійовича вчителькою-пенсіонеркою Ніною Гордею, головою Кобиляцького районного осередку товариства “Просвіта” Якимом Дубиною, професором із Запоріжжя Віктором Чабаненком, – то лише перші ластівки.

Тетяна БОНДАРЕВСЬКА, директор літературно - меморіального музею - садиби Олеся Гончара