КАФЕДРІ АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ – 10 РОКІВ

У зв’язку з цим хотілося згадати, що в ЗДПІ з перших років його створення існував драматичний гурток. В експозиції музею знаходяться фотографії, які відображають драматичну діяльність студентів різних поколінь.

У листі від випускниці 1941 року, який зберігається в музеї, читаємо, що “Ставили “Платона Кречета” Олександра Корнійчука, “Назара Стодолю” Тараса Шевченка... Керували гуртком артисти із театру ім.Заньковецької (так до війни називався театр ім. В.Магара). Зіркою драматичного гуртка того часу була студентка факультету мови та літератури Марія Білецька”.

Одним із яскравих акторів 50-х років був Володимир Подоляк. Для себе найцікавішими постановами він вважає п’єсу Олександра Корнійчука “Загибель ескадри” та п’єсу того ж автора “Богдан Хмельницький”. Декілька студентів, у тому числі і він, були запрошені брати участь у спектаклях театру ім. Щорса (тепер ім. В.Магара). Ця театральна діяльність багато чого навчила Володимира Онисовича.

У 60-ті учасниками драматичного гуртка були відомі люди нашого міста – Олександр Секиринський (зараз працює в Інституті післядипломної педагогічної освіти) та журналіст Юрій Ботнер. Якщо Олександр Михайлович відразу влився в ряди гуртка (з 10-ти років він відвідував молодіжний театр Обласного будинку вчителя), то Юрій Олександрович спочатку дуже насторожено поставився до аматорського драмгуртка, адже його мати була заслужена артистка України, зірка театру ім. Щорса Тамара Дмитрівна Вольська, яку пам’ятають у театральному колі як людину, яка грала краще за всіх в історії театру нашого міста. Але все ж таки погодився бути учасником групи і став одним із яскравих артистів інституту.

Вони обидва згадують, що керував інститутським гуртком народний артист України Аркадій Трощановський. Ставили п’єси “Назар Стодоля” Тараса Шевченка, “Колеги” Василя Аксьонова, “Кремлівські куранти” Миколи Погодіна. І ще один цікавий факт із театрального літопису нашого ВНЗ: Олександр Секиринський грав роль Леніна без гриму. Дійсно, якщо уважно придивитися, можна знайти велику схожість із вождем пролетаріату. Разом із друзями – Ігорем Черненьким, Василем Кіровим, Володимиром Коржем, Віктором Помазаном - створили потужну команду. Також влаштовували різноманітні капусники, які згодом переросли в КВК. Репетиції проводилися в актовому залі - це теперішня 50-а аудиторія першого корпусу.

Дуже багато для гуртка, а також і для КВК, зробили викладачі ЗДПІ: Михайло Сидоренко, Іван Олійник, Зінаїда Білоусова, Абрам Коган. “Глибоко переконаний, що сценічне мистецтво має викладатися в педінституті. У мене ніколи не було проблем з аудиторією. І це – велика заслуга театру”, – цими словами Олександр Секиринський завершив свої спогади.

Людмила БОЧАРОВА, директор музею ЗНУ