По дорозі до університету

ЗДПІ. 30-ті роки. Репресії

Не тільки викладачі Запорізького державного педагогічного інституту в 30-ті роки потерпали від підозри, звинувачень і репресій. Також лихоманило студентський колектив. Десятки молодих людей, які прагнули знань, були виключені з різних курсів і факультетів як діти “ворогів народу”, розкуркулених батьків, священиків або “за приховування свого походження”. В дружному студентському братстві з’явилися донощики, такі собі “Павлики Морозови”. Їх було небагато, але треба дивитися правді у вічі: тоді мало хто наважувався щиро ділитися власними думками навіть із найближчим другом.

Хоч-не-хоч, керівництву вузу доводилося нещадно виявляти “класово ворожий елемент”. Такою була настанова тоталітарного режиму. Наприклад, 11 січня 1934 року студента І.Я.Хваса, що вступив до вузу з підробленими документами про соціальне становище, не просто виключили з інституту: його справу передали до прокуратури…

17 січня того ж року за приховування свого “класово ворожого соціального походження” позбувся студентського квитка Є.Г.Штейнбург, а 13 квітня вигнали четвертокурсника математичного відділення Ю.Г.Яланського. Страшно сказати: його батько раніше володів великим наділом землі, мав власну молотарку і аж десять коней! Справою студента, якому вже зовсім недалеко лишалося до диплома, зайнявся прокурор…

З “куркульськими дітьми” боролися нещадно. Скажімо, 9 вересня 1935 року виключили першокурсника фізико-математичного відділення В.П.Акімова. Хлопець також намагався приховати, що його батьки були заможними людьми. І знову все те ж фатальне формулювання: “Справу передано до прокуратури”. У 1936 році “за дискредитацію вождя партії” під час заліку з діалектичного матеріалізму (!), а також через “недисциплінованість”, виключили студента мовно-літературного факультету Б.Л.Рахмана. В документах інституту знаходимо чимало імен молодих людей, від яких “очистили” ЗДПІ. У 1938 році лише в одному наказі від 29 вересня оголошувалося про виключення понад 30 студентів-заочників, репресованих каральними органами! А в наказі від 26 жовтня цього ж року – ще 7 прізвищ.

Виключення з інституту, а тим більше передача справи до прокуратури – це був жорстокий удар по людині, по її мріях. Практично назавжди перекреслювалася надія одержати вищу освіту. А прокурорське розслідування могло завершитися тюрмою і таборами, звідки не завжди поверталися на волю. Щоб уникнути подібної долі, бажаючі навчатися відмовлялися від батьківського прізвища і міняли його на інше. Так, наприклад, довелося вчинити відомому в Запоріжжі педагогу Миколі Яковичу Володарському. Його батько мав прізвище Ступка і був заможним селянином, власником ділянки землі. Син же хотів учитися, а тому змушений був узяти прізвище Володарський. Саме під цим прізвищем 27 січня 1935 року Микола Якович закінчив Запорізький державний педагогічний інститут й одержав кваліфікацію викладача економічної географії. Успішно вчителював. Навіть був директором Запорізької школи № 12. В 1944 році загинув на фронті, у боротьбі з гітлерівськими загарбниками.

Подібні приклади – не поодинокі. Про них гірко згадувати. Але не згадувати – не можна. Таким був час. Таким було наше минуле…

Іван ПУХА, доцент;
Поліна БАРАНЕЦЬКА,
студентка філологічного факультету