Питання руба

Театр вмер? Ні! Хай живе театр!

Щороку в університеті проводиться акція “Культурне життя міста – очима студентів ЗДУ”. Все дуже просто: кожна академгрупа пише своєрідний “звіт” про те, які культурні заклади та заходи вона відвідала з початку навчального року. Перший критерій – кількість. Хто більше, панове студенти? Другий – якість. Тобто наскільки змістовні й корисні ті враження, що їх насьорбалися молоді люди з джерел духовності (погодьтеся, між виставкою воскових фігур, цирковою виставою і симфонічним концертом існує певна різниця). І третій критерій – яскравість викладення вражень. Виграє той, хто зможе так розповісти про свої “культпоходи”, що в читача аж слинки потечуть: ну, чому я там не був?! А якщо супроводити текст виразними фото і гарно оформити – вважайте, перемога у вас у кишені!

Дехто сумнівається: чи потрібні такі акції? Мовляв, культурне, духовне життя людини – справа суто особиста. Правильно. Але університет – не професійно-технічне училище. З нього повинна виходити інтелектуальна і духовна (!) еліта. Тож, він має виховувати. А подібні акції, погодьтеся, певною мірою стимулюють студентів до духовного збагачення. Іноді достатньо лише легкого поштовху…

От, скажімо, театр. Справжня скарбниця культури і живої енергетики. Унікальний вид мистецтва. Але опитування, яке проводилося в ЗДУ, показало, що лише 0,5% (!) студентів можуть сказати, що регулярно відвідують театр. Багато хто взагалі не знає, скільки театрів у Запоріжжі і де вони знаходяться.

ПОЛЮС ПЕРШИЙ:
“Краще сходити на футбол”

От, наприклад, що пишуть у своїх анкетах студенти-другокурсники.

Ганна: В Запоріжжі була в театрі один раз. Хоча дійство мені сподобалося, більше театрів не відвідувала. Цікаво подивитися, але великого потягу не маю. Не вистачає часу.

Денис: Перший раз я був у театрі у 6 років. Показували комедію для дорослих. Вона мені дуже сподобалася. Дія розгорталася в домі художника, який запросив до себе гарну дівчину, щоб вона позувала. А тут заявилася дружина!.. Другий раз я був у Дніпропетровському театрі опери та балету на “Кармен”. В запорізькі театри не ходив жодного разу, хоча бачив по телевізору, що музично-драматичний театр дуже гарно відремонтували.

Гліб: В дитинстві батьки пару разів водили мене до театру, а в 4 класі я грав у шкільному ляльковому гуртку. Зараз я не ходжу до театру, бо мені не цікаво. Це мистецтво потребує дуже тонкого розуміння. Як на мене, краще сходити на футбол.

Євген: Я був у драматичному театрі двічі в житті. І ці дві вистави нічим мені не запам’яталися. Недавно мої друзі побували на виставі “Ревизор”. Їм не сподобалося, тому я не пішов, хоча до цього дуже хотів піти. А декілька років тому був у Дніпропетровську на балеті “Лускунчик” – ось там було класно!

Олена: Жодного разу не була в драматичному театрі. Тільки в другому класі ходила на лялькову виставу та пізніше слухала оперу в Дніпропетровському театрі опери і балету. Якось часу не вистачає: університет, практика, дім, особисте життя…

Вікторія: На мій сором, у театрі я була лише кілька разів. Не відвідую музично-драматичний театр, бо ті вистави, що там побачила, мені не до вподоби. Хотілося би подивитися вистави приїжджих труп (з Москви, Петербурга, Києва), але квитки на них дорогі.

ПОЛЮС ДРУГИЙ:

Втім, існують й інші студенти. Їх не дуже багато, але вони є. Це ті, хто оцінив магію театру. Катерина: В дитинстві я сама грала у театральній студії Палацу дитячої творчості, тому на власному досвіді переконалася, як чудово поринати у хвилі оплесків, як цікаво жити життям своїх героїв. Останнього разу дивилася комедію. Всі дуже сміялися. Чи пішла б до театру зараз? Був би час, а бажання в мене живе.

Ганна: Мабуть, ніколи не забуду “Кармен” у постановці Жолдака, де головну роль виконував Анатолій Хостікоєв. Велике задоволення отримала ще й тому, що сама брала в ній участь – у масовці. За великим рахунком, все моє дитинство пройшло на сцені серед акторів. Я грала у багатьох дитячих виставах.

Юлія: До театрального мистецтва я ставлюся дуже добре. У школі відвідувала драматичний гурток, який вів актор Театру молоді Гончаров (Від редакції: зараз заслужений артист України Віктор Миколайович Гончаров – керівник театральної студії студентського клубу культури ЗДУ). Він людина з цікавими й неординарними поглядами на життя.

Юрій ВОЛОДЬКОВ, студент ІІІ курсу відділення журналістики: Я працюю в муніципальному театрі-лабораторії “Vie” на острові Хортиця. Ні. Не працюю – граю. Бо це не просто робота. Це стан душі. Це служіння. Театр – це життя!

Юлія: В театр ходжу завжди, коли маю можливість. Принаймні, раз на місяць. Найчастіше буваю в Театрі молоді та музично-драматичному. Не відмовилася би подивитись якісь опери та п’єси українських авторів, особливо молодих. Адже саме молоде театральне мистецтво в Україні відрізняється сучасним поглядом на життя.

ОСОБИСТА ДУМКА:
“Відчуття таке, наче крізь мене пропустили електричний струмінь”

Закінчити цей “огляд зізнань” хочеться невеличким відвертим есе, що його у відповідь на нашу анкету написала третьокурсниця відділення журналістики Ольга КОВАЛЬ:

Інколи уявляю себе аристократкою з високою зачіскою і собачкою на тонких білих руках. Обов’язково у Санкт-Петербурзі. Обов’язково у театрі. Так-так, у театрі!

Але мрії зникають. Бачу себе в Запоріжжі, вдома, перед дзеркалом: ледачу, амбіційну, сонну… Чесно скажу, в театр ходила, може, шість разів за все життя (довідка: мені 18 років). Звичайно, я не враховую ті моменти, коли театр приїздив у нашу школу. Це теж чудово, але присмак, вибачте, не той. Наче хтось намагається розповісти, що намальовано на картині Брюлова “Останній день Помпеї”, коли ти цього твору не бачив.

Була на виставі Московського театру імені Гоголя, який гастролював у Запоріжжі. Може, я б і не пішла, якби не безкоштовні квитки, що добув для мене батько, і якби не весела компанія, що була зі мною. Ні, театр я люблю, дуже! Навіть сама трошки “грала” у рекламі. Правда, моєї “гри” майже ніхто так і не побачив. Але це неважливо…

Після вистави москвичів я вийшла в такому настрої, наче крізь мене пропустили електричний струмінь. Мені це дуже сподобалося!

Ще одна вистава, яка запам’яталася, – “Маруся Чурай”. Дивилася її тричі. Двічі у школі, один раз – на малій сцені Театру молоді. Там дійство відбувалося прямо біля глядачів – дивовижно. Так, це дивовижно, коли ти розчиняєшся у голосі, погляді актриси, сяйві свічки… Ні, театр не вмер! Або так: театр вмер, хай живе театр!!!

P.S. Зараз думаю, як потрапити на виставу Віктюка. Цікаво, все ж таки…

Підготувала Світлана ЛЕБЕДЄВА,
наш кор.

ДО РЕЧІ… 14 вересня виставою “Священные чудовища” відкриває сезон Театр молоді. 19 вересня починає працювати Музично-драматичний театр. А Театр-лабораторія “Vie” на о.Хортиця шукає майстерну танцювальну пару для участі за контрактом у виставі-концерті “Гитара. Разговор на двоих”. Кастінг 8 вересня о 10.00.