Ветерани

Сьогодні під цією рубрикою – роздуми третьокурсниці про стосунки студентів і ветеранів ЗДУ, а також розповідь про викладача, що багато років віддав нашій alma mater. Це перший “внесок” в університетську акцію, що, за традицією, відбувається у вересні та жовтні, коли першокурсники зустрічаються з ветеранами війни і праці, а інші курси пишуть твори, в яких намагаються сформулювати своє ставлення до літніх людей.

ВУЗ ТРИМАЄТЬСЯ НА... “КИТАХ”?

Tabula rasa… Немов би чиста дошка – такою народжується людина. І те, що буде написане на цій “дошці”, дуже залежить від того, у чиї руки вона потрапить. Найперші рядки на неї наносять батьки. Наступні – вчителі, друзі, люди, які нас оточують. Та безперечно, що кожне “слово” залишить свій відбиток на майбутній особистості.

Життєвий досвід “від Адама”, “від яблуні до яблука”, від батька до сина малеча вбирає у себе в перші роки життя. Потім на побутовий накладається суспільний досвід, що накопичується вже безпосередньо самою особистістю. Таким чином формується моральна основа маленького члена соціуму.

І от приходить час отримувати професію. Це означає, що, окрім знань, треба засвоїти професійний досвід своїх вчителів та викладачів. У цьому випадку дуже важливо, хто “встане до керма” і в яке русло поведе цю науку.

Найбільш вдалий варіант – люди з безсумнівно глибокими знаннями та величезною практикою. Ветерани своєї справи. Чи не вони є саме тими “китами”, на яких тримається будь-який вуз? Звичайно! Бо більшість з них стоїть біля витоків створення факультетів і кафедр, має вчені ступені (тобто “багаж” грунтовних дослідницьких праць). Ними видана значна кількість методичної літератури і навчальних посібників. Насамкінець – це інтелектуальна еліта міста, країни, світу.

Ми, студенти, дуже чітко реагуємо на їх ставлення до нас. І незважаючи на те, що ветерани змушені повсякчас стикатися з юнацьким максималізмом, більшості з них притаманні мудрість, терпіння, тактовність у стосунках з молоддю. Проте треба пам’ятати, що хоча вони люди літні та досвідчені, але вразливі, і наше ставлення для них теж дуже важливе.

Недарма повага та шана молоді до ветеранів свідчить про ступінь духовності поколінь, а відтак – про цивілізованість суспільства.

Олена ПАНЧЕНКО,
студентка відділення журналістики

ПСИХОЛОГ, ЕКСПЕРТ, АКТРИСА...

Випускниця театральної студії та факультету педагогіки і психології педінституту в Нижньому Новгороді, вона починала працювати у звичайній сільській школі Звенигородського району Московської області.

Психологія тоді була абсолютно новою дисципліною. Тому довелося вести уроки… фізкультури у шести- та семикласників. І лише згодом директор школи дав дозвіл проводити заняття з психології у десятих класах. А ще Зінаїда Гнатівна організувала драматичний гурток для старшокласників, а для учнів молодших класів – танцювальний.

Два роки по тому молода енергійна вчителька перейшла до іншої школи, де їй доручили викладати… історію. Одночасно вона вступила одразу на третій курс історичного факультету Московського державного університету.

1962 рік. Він став для Зінаїди Гнатівни вирішальним. Її чоловік, військовий за фахом, отримав направлення до Запоріжжя. Тож, для молодого викладача (з двома дипломами про вищу освіту) розпочався найбільш плідний період життя. Вона пішла працювати до Запорізького педагогічного інституту. І хоча її “підштовхували” на історичний факультет, зробила вибір на користь психології. Спочатку їй доручили вести ті предмети, які ніхто не хотів викладати: методику фізвиховання у дошкільних закладах та ритміку. П’ять років минуло, поки Зінаїда Гнатівна “отримала” жадану психологію.

1973 рік відкрив у Білоусової ще один безцінний дар. У той час кафедра психології існувала окремо від кафедри педагогіки. На адресу психологів надійшов запит… із прокуратури. Кількох фахівців таємно запросили до прокуратури, де розслідувався складний злочин. Треба було поговорити із 45-річним тренером-ґвалтівником, що знущався над дівчатками, яких тренував. Зінаїді Гнатівні – єдиній з трьох фахівців! – це вдалося. З того часу вона стала психологом-експертом й увійшла до складу психологічної експертизи обласного рівня.

Багато води спливло, а Зінаїда Гнатівна Білоусова продовжує працювати на кафедрі психології та педагогіки – тепер уже Запорізького державного університету. Її творчий доробок складає більше ста наукових праць. Зокрема, “Социально-психологические проблемы развития личности”, “Психодиагностика в начальной школе”, “Конфликтология” (цю працю вона написала у співавторстві з деканом факультету соціальної педагогіки і психології, професором Людмилою Іванівною Міщик), “Виктимология”. Вона розробила кілька курсів лекцій, які сама ж і читає. Цікаво, що серед них є курс кримінальної психології, де знайшов втілення в тому числі практичний досвід Білоусової.

У Зінаїди Гнатівни є “маленька слабкість”: собаки. Зараз у неї живе мініатюрна чау-чау. А до того були дві коллі. Ще вона має колекцію кактусів, яку назбирав її чоловік (більше ста рослин з описами кожної), та великий акваріум з рибками.

Зінаїда Гнатівна Білоусова дуже приємний співрозмовник з почуттям гумору, чудовий викладач, талановитий експерт-психолог і просто гарна жінка, яка вже понад 40 років працює в ЗДУ.

Гліб ГОНЧАРОВ,
студент відділення журналістики