Інформація до роздумів

На лобі про це не написано...

Цікаву брошуру “Як захистити себе від ВІЛ-СНІД?” випустило Товариство Червоного Хреста України. Можна захиститися так: на фото лицар у латах і з закритим забралом. А можна так: дівчина під парасолькою… Чи вигадаєш кращу ілюстрацію нашої середньовічної відсталості у питаннях профілактики ВІЛ-інфекції? Дехто, наприклад, цілком серйозно вважає, що її можна “підхопити” у громадському транспорті!

Насправді вірус імунодефіциту не передається побутовим шляхом (тобто при рукостисканні, обіймах, дружніх поцілунках, через слину, під час кашлю і чхання, через сльози і піт, при користуванні чужими столовими приборами, посудом, постільною білизною, в басейні, душі, туалеті і т.д.). Не переносять його комарі та інші комахи. Але буває досить одного-єдиного сексуального контакту із малознайомим партнером або однієї-єдиної ін’єкції зараженою голкою або шприцом – і людина стає жертвою СНІДу. Розвивається ВІЛ-інфекція повільно. Може пройти від 3 до 20 років перш, ніж розпочнеться хвороба, тобто СНІД. Однак весь цей час ВІЛ-інфікована людина є активним джерелом її розповсюдження. При цьому зовні вона виглядає здоровою і добре себе почуває. Визначити, заражена вона чи ні, можна лише за аналізом крові. Його роблять у поліклініці обласного центру СНІД (вул. Сталеварів, 28) і в стаціонарі центру лікування СНІД. Причому, анонімно, не вимагаючи у пацієнтів паспортів, не цікавлячись їх місцем роботи, не вказуючи в лікарняних листах діагноз “ВІЛ-інфекція”. Кожен співробітник цих центрів дає підписку про нерозголошення лікарської таємниці.

В нашій області офіційно зареєстровано 1326 ВІЛ-інфікованих. Серед них 998 – наркозалежних. Свого часу медики та преса поквапилися покласти вину за поширення ВІЛ-інфекції на групи ризику й на цьому заспокоїлися. Й ось тепер в епідемію починають дуже швидко втягуватися соціально благополучні люди. Нерозумно сподіватися: вже до кого, до кого, а до мене інфекція не пристане. Вона “пристає” до кожного, хто не вживає елементарних засобів захисту. Перший – використання якісних презервативів. Другий – застосування одноразових голок, шприців, стерильних інструментів. Превентивне лікування обов’язково мають пройти ВІЛ-інфіковані жінки, які готуються стати матерями.

…Студентська компанія, в якій була Ольга, вкололася з одного шприца слабким наркотиком. Заради цікавості. Доза була маленькою. Молодь навіть нічого не відчула. Через кілька років вагітна Ольга здала аналіз на ВІЛ-інфекцію. Жах! Результат виявився позитивним. Перевірився чоловік – у нього все було нормально. Отоді пригадався давно забутий випадок юного “баловства”.

…У гості до сільського підлітка приїхав двоюрідний брат із Донецька (до речі, це місто найбільше в Україні уражене ВІЛ-інфекцією). Запропонував компанії хлопців і дівчат спробувати “ширку”. Зварили, спробували. Потім мали багато сексуальних контактів між собою. В результаті підхопили сифіліс і ВІЛ-інфекцію. Сифіліс вилікували. З ВІЛ – живуть. Поки що.

…Талановитого науковця згубила раптова пристрасть. Це сталося під час тривалого зарубіжного відрядження. Він – хороший сім’янин, вірний чоловік – не втримався й один-єдиний раз зрадив дружині. Про запобіжні заходи згадав лише тоді, коли на руках своєї спокусливої партнерки помітив сліди від ін’єкцій. Страшні підозри підтвердилися, коли, повернувшись до Запоріжжя, він анонімно обстежився у центрі СНІД.

ВІЛ-інфіковані люди панічно бояться не самої хвороби, а ставлення до неї оточуючих. Вони не хочуть бути ізгоями, викинутими на узбіччя життя. Їхній страх небезпідставний. Дехто, дай йому волю, усіх заражених вислав би на безлюдний острів. Але, поклавши руку на серце: чи гарантовані від ВІЛ наші друзі і близькі, ми самі? Хоча, зрештою, тільки від нас залежить, станемо ми жертвами страшної хвороби чи ні. Тільки ми самі можемо дати собі таку гарантію.

Ніна ЛОМОНОС