Ім’я для історії

У минулому номері “ЗУ” ми вмістили розповідь про видатного вченого і педагога Запорізького краю Якова Павловича Новицького. Ця публікація викликала інтерес у наших читачів і навіть мала певний резонанс.

Зокрема, відомий краєзнавець, доцент ЗДУ Іван Пуха запропонував виготовити та повісити в університеті стенд, присвячений Новицькому. А також зібрати жолуді від дуба, який колись випестував Яків Павлович, і посадити на території нашого вузу “алею Новицького” (нагадаємо, що зараз бідолашне столітнє дерево знаходиться в огорожі ресторану “Олександрівський повіт”).

Зацікавилася публікацією і директор музею ЗДУ Людмила Бочарова. Вона має намір дещо розширити той розділ екскурсії по музею, де йдеться про народну освіту в Олександрівському повіті кінця ХІХ – початку ХХ століття. Зокрема, поповнити новими фактами розповідь про Новицького.

І це ще не все. Виявляється, студенти історичного факультету цього літа проходили етнографічну практику саме в тих місцях, де колись збирав матеріал Яків Павлович.

Слідами Якова Новицького

Розповідає керівник практики, праправнук Новицького, доцент ЗДУ Борис БРОВКО:

- Уперше третьокурсники історичного факультету (дві групи по 12 студентів) їздили на етнографічну практику. Вона тривала три тижні. Працювали у Вільнянську (колишня Софієвка, з якої Новицький починає свою книгу “З берегів Дніпра”), Біляєвці (хутір Білого), Новогупалівці, Петромихайлівці. Саме ці населені пункти згадує у своїх записах столітньої давності Яків Павлович.

Збирати етнографічний матеріал – нелегка робота. Насамперед, морально. Майже жодна розмова не обходилася без сліз. Літні жінки плакали, коли згадували війну, голодомор…

На кожного співрозмовника ми витрачали по касеті. Лише для того, щоб одну касету дешифрувати, потрібно 6 годин. Далі – набір на комп’ютері, наукова обробка матеріалів, нарешті, публікація. Це копітка праця.

Здавалося б, які сліди Новицького ми могли знайти в тих місцях? Сто років минуло! Не одне покоління змінилося…

Але в Новогупалівці нам вдалося відшукати такого собі міцного сухорлявого чолов’ягу з роду Молодиків. Колишній бібліотекар. Хоч без вищої освіти, але з напрочуд правильною українською і російською мовою. Він розповів нам про свого предка, якого описував Яків Павлович Новицький. Зберігся рукопис цієї людини!

Ми збирали топоніми. Деякі з них фіксував ще Новицький. Але багато й нових. Наприклад, птахоферму прозвали “БАМ”.

Записували звичаї, обряди, весілля, перекази. Так, у Петромихайлівці жінка розповідала, як у її діда в коров’ячому кориті ховався Махно.

Пристав до хати бродяга. Патлатий, але чистий. Дід його не прогнав, а нагодував, напоїв молоком. Коли село захопили махновці, виявилося, що це – отаман. Махно вказав на дідову хату: “Її не чіпайте”. Приховувалися по цих селах і біженці із Західної України, яких насильно переселяли в далекі краї під час операції “Вісла”…

Для музею, який існує у нас на історичному факультеті, ми привезли фотографії і навіть старовинну черепицю (на “черепичний” стенд).

В організації практики дуже допомогла Вільнянська райадміністрація, районний відділ народної освіти і місцеві вчителі. Для студентів виділили квартиру в учительському будинку. Райадміністрація забезпечила нас продуктами.

Цікаво, що разом зі студентами працювали учні шкіл Вільнянського району, які писатимуть роботи для МАН і мають на меті вступати на історичний факультет ЗДУ. Вони знайомилися з викладачами, а ми придивлялися до них.

Записала Олена СТАХОВА