Шевченкове кохання

Любов, що розійшлася сном
Валерій Шевчук

ЗБагато подій на своїх крилах приносять дні березневі. Це і прихід зеленоокої весни, і свято прекрасної половини людства, і дні Тараса Шевченка, який досить вдало і високо у своїх творах підносить тонку душевну організацію жінки, хоча сам поет, як відомо, так ніколи і не одружився. Однак цей факт не говорить про те, що Тарас Шевченко не переживав у своєму серці велике почуття кохання.

Багатьом з нас ще зі шкільного курсу української літератури відоме його юнацьке захоплення сільською дівчиною Оксаною Коваленко. Але у 1829 році Тарас вимушений був покинути рідне село Кирилівку через від’їзд його пана Енгельгардта, в якого він служив козачком. Повернувся Тарас Шевченко лише через чотирнадцять років, але вже вільною людиною. Та, не дивлячись на швидкоплинні роки, Оксана залишалася у його пам’яті. У вірші “Ми вкупочці колись росли” дівчина згадується як “ота маленька, кучерява, що з нами гралася колись”. За словами Павла Зайцева, ця дівчина нібито “помандрувала з москалями, а через рік повернулася з байстрям острижена”. Що ж, кожна думка має право на існування. Проте Валерій Шевчук, один із відомих сучасних шевченкознавців, із таким поворотом подій категорично не погоджується. У своїй книзі “Слово іпостасне” він зазначив, що Оксана - і справді перше захоплення Тараса, однак ця дівчина не переживала ніяких подібних драм, а вийшла заміж за кріпака М.Сороку та мала від нього двох дітей. Для Тараса Шевченка Оксана Коваленко не була таким вже великим розчаруванням у житті, а скоріше – яскравим дитячим враженням, котре надовго закарбувалося і в пам’яті, і в поезіях: “Мені тринадцятий минало”, “Не молилася за мене” тощо.

Коханням усього життя була Феодосія Кошиць, дочка сільського священника Григорія Кошиця, у якого колись наймитував Тарас. У своєму рідному селі поет не був з 1829-го по 1843-й рік. Пізніше у повісті “Княжна” він згадуватиме: “Село! О, скільки чарівних привабних видінь прокидається в моєму старому серці від цього милого слова!” Скоріше за все, саме тоді і завітав Тарас Шевченко до отця Григорія, свого колишнього пана. І вже 1845 рік став для Тараса фатальним. Чому? Батьки Феодосії не сприймали вже досить відомого поета як особистість.

Із “Літературно-наукового вісника” за 1912 рік ми дізнаємося про силу Шевченкового кохання до Феодосії. У часописі подано розповідь Григорія Жорнового, безпосереднього свідка тих подій: “Ота гарна була баришня. Частенько мені приходилося бути свідком, як вони зустрічались і щиро розмовляли в гаї. Найбільше се бувало в гарні весняні вечори, коли, як і тепер, співав соловейко. Вона, бувало, приведе мене до себе та й питає: “Грицько, голубчику, проведеш мене сьогодні до калини – мені треба було б побачитись з Тарасом.” І підемо. А він вже тут... Чекає її... Такий радий, веселий, неначе батька рідного побачив! Шуткує, сміється і все руки їй стискає... Як пильно він дивився її у вічі, як приємно, ласкаво розмовляв з нею... А вона, бідолашна, неначе передчувала свою біду, плаче, заливається гіркими сльозами та падає йому на груди. А він її утішає, цілує, а у самого теж на очах сльози. І довго, часами, цілі ночі вони просиджували в обіймах під своєю калиною, слухаючи соловейків, дивились в вічі один другому...” На той час батьківське слово було вирішальним. І воно не збігалося із сердечним бажанням Феодосії та Тараса бути подружжям. Отець Григорій Кошиць, дізнавшись, що Тараса Шевченка запрошено бути хрещеним батьком дитини селянина Демченка, вирішив, що хрещеною стане Феодосія. За православними законами куми подружжям бути не можуть. Та дочка зрозуміла батькову хитрість. “Дівчина йде до того самого Демченка і запрошує в куми не Тараса, а іншу людину, і хрестить дитину у другого священника”, - стверджує Валерій Шевчук. Але це нічого не змінило. Проте і Тарас Шевченко не бажав миритися з таким поворотом подій і заслав до Кошиців сватів. Та, на жаль, отримав “гарбуза”, звичайно ж не від Феодосії, а від її батьків.

Інші поетові спроби вмовити віддати йому кохану також результатів не дали. У 1845 р. поет від’їздить до Миргорода. Трохи згодом він напише твори, які у майбутньому складатимуть золотий фонд української літератури.

А от доля Феодосії склалася трагічно. “Тодося, - згадував той же Григорій Жорновий, - тяжко захворіла після того, як Тарасові було відмовлено. А як він поїхав, то вона так, сердешна, побивалась за ним, так довго і важко плакала...” Заміж ця жінка так ніколи і не вийшла.

Що ж до Тараса Шевченка, то інша його спроба створити сім’ю відбулася, коли поетові було вже 44 роки. Він захопився молодою актрисою Катериною Піуновою. Однак Тарас був однолюбом і в Катерині бачив тільки образ Феодосії. Звичайно, взаємного кохання не було. То ж і друга спроба одружитися була невдалою, як, власне, і наступна – на Ликері Полусмаковій.

Розчарування вкотре розбивали ще не реабілітоване серце поета. Серед них і Ганна Закревська, і Варвара Рєпніна, і Агата Ускова...

Тарас Шевченко все життя сподівався, що доля подарує йому “садок вишневий коло хати”, дружину, дітей – родину. Але цього не сталося. Саме те, що він був однолюбом, на думку Валерія Шевчука, і було причиною невдач в особистому житті поета.

Із дня народження Тараса Шевченка минає 190 років. У молодої поетеси, абітурієнтки підготовчих курсів Запорізького державного університету Людмили Оксюк, читаємо: Ти з Музою вступив до шлюбу,

Ярмо служіння ти надів,

Жагу до волі заповів

І виколисав пісню любу,

Що ллється з вуст твого народу,

Який ти звав в запеклий бій

І вимагав рішучих дій...

У віршах оспівав свободу.

Можливо, Людмила таки має рацію, Шевченковою дружиною стала Муза. А чи було це щастям для поета?

Світлана Левченко

Автор виносить щиру подяку Валентині Олександрівні Кравченко, к.ф.н., доценту кафедри української літератури за наданий фактичний матеріал