По дорозі до університету

ЗДПІ. 30-ті роки. Як виховували?

Продовження. Початок в №2 від 23 січня 2002 р.

У перше десятиліття свого існування Запорізький педінститут ріс і зміцнювався як науковий та науково-методичний центр. Уже в 1935 році в ньому розробляються 28 наукових тем. У тому числі пишуться 4 дисертації.

Наркомпрос призначив заступником директора з наукової роботи співробітника інституту Михайла Семеновича Гриценка. На цій посаді він був з 13 серпня 1933 року й аж до евакуації вузу в 1941 році. Гриценко проявив себе як обдарований педагог і прекрасний організатор науково-дослідницької роботи. Він створив чимало грунтовних наукових праць, водночас керував кафедрою педагогіки. Одна з перших його статей в журналі “Комуністична освіта” (1935 р., № 2) була присвячена зв’язкам інституту зі школою. А в 1941 році в газеті “Червоне Запоріжжя” з’явилися статті “Микола Олександрович Корф” і “А.С.Макаренко”, де йшлося про видатних освітян нашого краю.

Михайло Семенович писав: “Для мене інститут завжди був і буде “педагогічною матір’ю”, в ньому я захистив кандидатську дисертацію, став ученим, педагогом”.

Історію революційного руху на Запоріжжі вивчав викладач кафедри марксизму-ленінізму Іван Петрович Щербак. Результати свого дослідження він оформив у дисертацію “1905 рік у Запоріжжі”, яку захистив у січні 1941-го. На той час кожен захист був рідкістю і великою подією. Не випадково про нього з радістю поспішила повідомити обласна газета “Червоне Запоріжжя”.

Плідно поєднував роботу викладача з діяльністю мовознавця Михайло Андрійович Жовтобрюх. Він друкує понад 10 статей на сторінках інститутської багатотиражки “За більшовицькі педкадри”. Одна з них називалася “За високу грамотність студентів” (тема, яка не втратила актуальності і в наші дні).

Працюючи в нашому вузі, Михайло Андрійович зацікавився вивченням історії українського правопису. В квітні 1936 року він подав до друку статтю на цю тему, а в червні її затвердили як дисертацію. В “Енциклопедії українознавства” (т.2) працю М.А.Жовтобрюха названо у числі основних.

У 1936 році він опублікував дослідження “Форми узгодження при числівниках 2, 3, 4”, а в 1937-му – “До історії українського правопису”. В тому ж 1936 році Михайлу Андрійовичу присвоїли звання доцента. Але в 1937 році через несприятливі обставини він змушений залишити інститут і виїхати із Запоріжжя.

Керівником кафедри мовознавства та виконуючим обов’язки професора української мови та літератури був Никанор Леонтійович Солодкий. Він досліджував мову української публіцистики (ось де витоки сьогоднішнього відділення журналістики: ще в 1934 році Никанор Леонтійович опублікував монографію, де спостерігав за синтаксисом української газетної мови!).

Н.Л.Солодкий підготував 17 публікацій для інститутської багатотиражки. У тому числі – “Як самостійно вивчати мову”, “За багатий лексикон студентів”, “Науково-дослідна робота студентів”, “За найкращого майстра педагогічної справи”, “Стан грамотності в інституті”.

У 1936 році Никанор Леонтійович здав до друку рукопис “Лексика українських робітників”, а також завершив кандидатську дисертацію “Інфінітив у сучасній українській мові”. На цьому діяльність вченого-педагога перервалася. Н.Л.Солодкого було репресовано.

З 1934 по 1936 рік в інституті працював викладачем російської і світової літератури С.Й.Мошинський. Він був автором статей “Легенда про Байрона”, “В.Г.Белінський”, “Пам’яті великого революціонера” (про Барбюса). Він працював над темою “Творчість Діккенса”. Але у дні репресій Мошинський був оголошений “бездарним”. Його звинуватили у приховуванні свого соціального походження та в замовчуванні ролі більшовиків у Жовтневій революції. Мошинський відмовився працювати в ЗДПІ і в 1936 році виїхав до Москви, де продовжив літературознавчу роботу.

На кафедрі української літератури працювали відомий письменник, автор праці “Життя та творчість Т.Г.Шевченка” К.О.Лаврунов, автор статті “Толстой і сучасність” Г.Лозовик, автор дослідження “Творчість Янки Купала” Л.М.Мороз.

Візьмемо для прикладу 1941 рік. У газеті “Червоне Запоріжжя” з’явилася ціла низка публікацій викладачів ЗДПІ: “Червоногвардієць” та “Леся Українка” (до 70-ліття з дня народження) – А.Сенкевича; “Педагогічна спадщина А.С.Макаренка” – О.М.Ткаченка; “Готувати висококваліфікованих педагогів” директора інституту В.Поселянина…

На той час на фізико-математичному факультеті привертає увагу постать декана, завідувача кафедрою математики Андрія Потаповича Батраченка. Він був поліглотом: знав німецьку, англійську та французьку мови. Завдяки цьому перекладав наукові праці з іноземних видань. Ці переклади називав “мемуарами”. Один з них, наприклад, мав назву “До теорії лінійних диференціальних рівнянь із змінними коефіцієнтами”.

Крім того, Андрій Потапович працював над посібниками “Сферична тригонометрія” та “Алгебраїчне дослідження сферичної тригонометрії”, а також над підручником з алгебри для учительських інститутів. Кілька його публікацій з’явилися і на сторінках вузівської багатотиражки (наприклад, “Готуймося до державних іспитів”). Місцева преса називала статті А.П.Батраченка серед найкращих.

Успішно працювали над науковими темами С.А.Базилевський (“Методика викладання стереометрії”), М.М.Федоров (“Дослідження іонізації повітря в Запоріжжі”), В.К.Чуприна “Ще раз про стрілкову підготовку”). Викладачі ЗДПІ брали участь у наукових конференціях в Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, в сільських школах (наприклад, у селі Мала Катеринівка).

Іван ПУХА,
доцент;
Олексій КОЛЕСНИКОВ,
учень