По дорозі до університету

ЗДПІ. 30-ті роки. На науковій ниві

Закінчення. Початок в №2 від 23 січня 2002 р.

Керівником кафедри мовознавства та виконуючим обов’язки професора української мови та літератури був Никанор Леонтійович Солодкий. Він досліджував мову української публіцистики (ось де витоки сьогоднішнього відділення журналістики: ще в 1934 році Никанор Леонтійович опублікував монографію, де спостерігав за синтаксисом української газетної мови!).

Н.Л.Солодкий підготував 17 публікацій для інститутської багатотиражки. У тому числі – “Як самостійно вивчати мову”, “За багатий лексикон студентів”, “Науково-дослідна робота студентів”, “За найкращого майстра педагогічної справи”, “Стан грамотності в інституті”.

У 1936 році Никанор Леонтійович здав до друку рукопис “Лексика українських робітників”, а також завершив кандидатську дисертацію “Інфінітив у сучасній українській мові”. На цьому діяльність вченого-педагога перервалася. Н.Л.Солодкого було репресовано.

З 1934 по 1936 рік в інституті працював викладачем російської і світової літератури С.Й.Мошинський. Він був автором статей “Легенда про Байрона”, “В.Г.Белінський”, “Пам’яті великого революціонера” (про Барбюса). Він працював над темою “Творчість Діккенса”. Але у дні репресій Мошинський був оголошений “бездарним”. Його звинуватили у приховуванні свого соціального походження та в замовчуванні ролі більшовиків у Жовтневій революції. Мошинський відмовився працювати в ЗДПІ і в 1936 році виїхав до Москви, де продовжив літературознавчу роботу.

На кафедрі української літератури працювали відомий письменник, автор праці “Життя та творчість Т.Г.Шевченка” К.О.Лаврунов, автор статті “Толстой і сучасність” Г.Лозовик, автор дослідження “Творчість Янки Купала” Л.М.Мороз.

Візьмемо для прикладу 1941 рік. У газеті “Червоне Запоріжжя” з’явилася ціла низка публікацій викладачів ЗДПІ: “Червоногвардієць” та “Леся Українка” (до 70-ліття з дня народження) – А.Сенкевича; “Педагогічна спадщина А.С.Макаренка” – О.М.Ткаченка; “Готувати висококваліфікованих педагогів” директора інституту В.А.Поселянина…

На той час на фізико-математичному факультеті привертає увагу постать декана, завідувача кафедрою математики Андрія Потаповича Батраченка. Він був поліглотом: знав німецьку, англійську та французьку мови. Завдяки цьому перекладав наукові праці з іноземних видань. Ці переклади називав “мемуарами”. Один з них, наприклад, мав назву “До теорії лінійних диференціальних рівнянь із змінними коефіцієнтами”.

Крім того, Андрій Потапович працював над посібниками “Сферична тригонометрія” та “Алгебраїчне дослідження сферичної тригонометрії”, а також над підручником з алгебри для учительських інститутів. Кілька його публікацій з’явилися і на сторінках вузівської багатотиражки (наприклад, “Готуймося до державних іспитів”). Місцева преса називала статті А.П.Батраченка серед найкращих. Успішно працювали над науковими темами С.А.Базилевський (“Методика викладання стереометрії”), М.М.Федоров (“Дослідження іонізації повітря в Запоріжжі”), В.К.Чуприна “Ще раз про стрілкову підготовку”). Викладачі ЗДПІ брали участь у наукових конференціях в Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, в сільських школах (наприклад, у селі Мала Катеринівка).

Іван ПУХА, доцент;
Олексій КОЛЕСНИКОВ, учень
Директор інституту В.А. Поселянин
Н.Л.Солодкий