Ім’я для історії

Дуб Якова Новицького

Треба ж, як пощастило людині: народитися 14 жовтня, на свято Покрова! Та ще й в родині, що веде свій рід від охочекомонного полковника Іллі Федоровича Новицького, який вірою і правдою служив Україні в далекому ХVІІ столітті, при чотирьох гетьманах: Брюховецькому, Многогрішному, Самойловичу і Мазепі.

Проте доля не була милостивою до Якова Павловича Новицького. Він закінчив тільки Олександрівське повітове училище. Після того, як помер батько, продовжувати освіту не зміг. Член-кореспондент Академії Наук не мав навіть середньої освіти! Точніше, не мав документу про неї. Проте можна собі уявити, скільки сил він віддав самоосвіті, якою яскравою особистістю відзначався, якщо відомий просвітитель нашого краю барон Корф рекомендував Якова у вчителі, а на канікулах запрошував відпочивати в своєму маєтку!

Та недовго вчителював Новицький. Шкільний інспектор провів обшук на його квартирі і конфіскував… 10 екземплярів збірки Драгоманова “Малорусские народные предания и рассказы”, де добра третина належала перу молодого талановитого педагога. Новицького звільнили з роботи “за розповсюдження в народі українофільських тенденцій”.

Пізніше Яков Павлович був секретарем Олександрівської повітової училищної ради. Земство обирало його попечителем шкіл. Він побудував дім на вулиці Олександрівській, 55 (нині вулиця Дзержин-ського). “Як зараз бачу його серйозне, зосереджене обличчя, – згадувала онучка Лариса. – Схи-лившись над письмовим столом, він переглядає папери, дуже багато пише. Було, повернеться з роботи, пообідає, загляне в сад, посидить з люлькою біля бджіл, яких дуже лю-бив, і знову за стіл до години-другої ночі. І так щодня… Добре пам’ятаю розкопки запорізьких курганів, ночі біля вогнища на легендарному острові Хортиця і, звичайно ж, захоплю-ючі розповіді Якова Павловича”.

Новицький написав близько 40 грунтовних робіт з фольклору, етнографії, археології, статистики, ботаніки і педагогіки. Зокрема, “Историю города Александровска”, “С берегов Днепра”, “Малорусская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества”, “Материалы для истории запорожских казаков”, “Духовный мир в пред-ставлении малорусского народа”.

З ним дружив Дмитро Яворницький. Йому подарував на згадку своє фото Марко Кропивницький. Він супроводжував по запорізькій землі Іллю Рєпіна. Листувався з багатьма славетними науковцями… Здавалося б, у Запоріжжі, як зіницю ока, повинні берегти пам’ять про одного з найвидатніших громадян! Але все сталося не так. Новицький помер у 1925 році в пограбованому будинку. Його поховали біля Філіпівськой церкви. Храм згодом зруйнували, могила загубилася. Навіщо радянській владі “буржуазний націоналіст”, потомствений дворянин Новицький? Жодного разу не видавалися його твори! Після війни зруйнували і будинок на вулиці Дзержинського. Зараз там – скляна коробка магазину будівельних матеріалів.

Незалежна Україна спробувала відновити справедливість щодо свого талановитого сина. В Запо-ріжжі з’явилася вулиця Новицького, яку недавно привели до ладу. Правда, на мітингу з приводу оновлення вулиці про людину, ім’ям якої її названо, майже не згадували. Не доходить і до видання трудів Якова Новицького: на це ж бо треба кошти.

У 1993 році на краєзнавчому музеї з’явилася меморіальна дошка. Та через певний час її вкрали. Досі лишаються самі дірки в стіні.

Від саду Новицького зберігся один-єдиний дубок. Столітній красень! Але підійти до дубу непросто: він на території ресторану “Олександрівський повіт”, під ним витанцьовують п’яні гуляки. Орест Субтельний, коли приїздив до Запоріжжя з Канади, попросив повести його до пам’ятних місць, пов’язаних з іменем Новицького. Показали дуб… через огорожу шинка!

І все-таки у Запорізького державного університету є причини пишатися. Адже в нашому вузі працює правнук Якова Павловича Новицького (по лінії його онучки Лариси) – відомий вчений-русист, доцент, зараз голова ради ветеранів ЗДУ Аркадій Степанович Бровко. А також праправнук – історик та етнограф, доцент Борис Аркадійович Бровко. Товариство імені Новицького планує видати повне зібрання творів Якова Павловича.

Від нас відгородили дуб Новицького. Та найголовніше дерево – могутній дуб його життя, його праці та його пам’яті – продовжує рости і міцніти.

Віталіна МОСКОВЦЕВА,
наш кор.