За старих часів

Дівочі таємниці

Різдво завжди було сімейним святом, якого чекали і великі, і маленькі, і старі, й молоді. Після вечері дорослі збиралися до церкви, а діти ходили до своїх хрещених батьків і частували їх гостинцями.

Не було спокою тільки дівчатам – бо хотілося поворожити на судженого. Молоді незаміжні збиралися веселими гуртами, та всі балачки і сміх враз стихали, коли одна з них сідала перед дзеркалом, прагнучи побачити в ньому свою долю.

А бувало, вийде дівчина на дорогу з розпущеною косою та зі свічкою в руках і чекає, коли повз неї пройде чоловік. Як його звуть – таке ім’я буде в її нареченого. А можна й так: узяти тарілку і на дворі постукати по тарілці ложкою. З якого боку забреше собака – звідти і суджений з’явиться.

Ворожити на Різдво можна по-різному (тільки на картах у цей час – заборонено). Я думаю, що і в наші дні дівчата часто намагаються зазирнути у своє майбутнє.

Postscriptum з усмішкою. Студенти прагнуть дізнатися, яка оцінка “світить” на екзамені. Можна і в дзеркало позазирати, і в перехожих попитати. А якщо наслідувати наших предків, то, мабуть, треба прийти на іспит зі свічкою в руках, зі скуйовдженим волоссям і, пильно дивлячись прямо в очі викладача, добряче постукати себе по лобі “заліковкою”. З якого боку задзвенить – тією півкулею головного мозку думати над запитаннями екзаменаційного білету.