З книгою в руках

Студенти театрального відділення ЗДУ вивчають історію театру: зарубіжного й українського. Їм доводиться читати чимало п’єс. Гадаєте, це приводить їх у захоплення? Дуже помиляєтесь. Здавалося б, почитай, “приміряй” на себе Ромео і Дон Жуана, Медею і пані Раневську… Так ні! А навіщо взагалі читати п’єси комусь, крім режисерів, які збираються їх ставити? І чи можна від цього одержати задоволення?

“П’єсу я прочитав”…

П’єса, як відомо, особливий вид літератури, призначений, головним чином, для виконання на сцені. Зрозуміло, є безліч п’єс, що з різних причин на сцену не потрапили. Одні писались не для сцени: просто автору для втілення його задуму потрібна саме драматична форма. Другі були створені “не у свій час”. Автори третіх забули (або взагалі не знали) сценічні закони…

Але тільки на сцені п’єса одержує справжнє життя. Герої набувають плоті та крові, вони страждають, розмірковують, приймають рішення і виконують їх. Саме на сцені розрішаються конфлікти, що їх змучили. Проте для того, щоб настала щаслива миттєвість втілення, необхідно, щоб драматичний твір спочатку прочитали. А для цього потрібні не тільки певні зусилля, а й талановита уява. Досить часто доводиться чути від студентів: “Шекспіра (тут можна підставити ім’я будь-якого відомого драматурга) я прочитав, і Шекспір мені не сподобався”. Особливо це стосується комедій: “нудними” виявляються Мольєр, Джон Гей, Шерідан, Островський… Зрозуміло, якщо читати п’єсу, як оповідання або роман, де автор розпише кожне почуття і кожне враження героя, то вас очікує розчарування.

Драма сповнена лише діалогами і монологами. В ній тільки й роблять, що розмовляють. Лев Толстой вбачав неприродність драми у тому, що всі говорять довго… і їх слухають! Через монологи і діалоги героїв драми ми дізнаємося, що відбулося раніше, про мотиви поведінки персонажів. Але щоб правильно зрозуміти й оцінити їх, щоб ухопити прихований сенс, треба уявити драматичну ситуацію. Той, хто читає драму, має “розіграти” п’єсу у своїй уяві. Він має оцінити розстановку сил, положення персонажів. Бачити, як рухаються, як дихають, що говорять і що приховують герої. Він має збагнути їх характери, життєві цілі та цінності. Уважний читач вловить тон розмови, нюанси інтонацій, їх потаємний сенс. І тоді звичайний читач перетворюється на со-творця. На режисера й актора одночасно! П’єса наповнюється звуками, фарбами, а герої починають рухатися, сміятися і плакати.

Ще одна незвичність драми полягає в тому, що її дія завжди відбувається тут і зараз. “Усі оповідні форми переносять теперішнє в минуле; всі драматичні роблять минуле теперішнім”, – писав Ф.Шиллер. Читач же, який відтворює в своїй уяві п’єсу, стає учасником усіх тих подій, які в ній відбуваються. У його свідомості створюються і руйнуються людські долі, піддаються перевірці існуючі уявлення про людину і світ. І він сам, талановитий читач, парадоксальним чином начебто стає “героєм” п’єси. У цьому привабливість драматургії – читач творить п’єсу знов і знов, по-своєму. Він веде її, задає ритм, тональність, масштаб.

Драматург і його твори завжди чекають саме такого активного читача. Інтерпретація найгеніальніших і просто талановитих драматичних творів багато в чому залежать від інтелекту, фантазії і навіть настрою читача. Чи буде трагедія Шекспіра “Король Лір” історією про невдячних дочок, чи пізнанням суті людини? Чи буде гоголівський Хлєстаков спритним пройдисвітом чи фантомом чиновницької Росії? Всі трактування можливі, спірні та множинні.

Залишається тільки закликати читати п’єси, де ви стаєте творцями нового світу, створюєте нову реальність, керуєте героями та їх долями… Не кажучи вже про те, що дотикаєтеся світової культури і світового розуму.

Надія ПЕТРЕНКО,
завліт Театру молоді, викладач кафедри психології творчої діяльності ЗДУ