Лист до редакції

Що відбувається на фізичному факультеті, і хто в цьому винний?

Це питання загострилося з поверненням до нашого університету в.о. ректора, доктора фізико-математичних наук В.В.Савіна. Але то тільки привід. Причини криються набагато глибше. Те, що В.О.Толоку не подовжили контракт і виконуючим обов’язки ректора ЗДУ призначили молодого вченого з незалежною власною думкою, великим досвідом управлінської роботи у бюджетній організації та значними зв’язками в НАН України та в Міністерстві, дозволило людям безбоязно осмислити те, що відбувається в університеті й відкрито висловити свою думку.

Я не претендую на глобальні висновки, але хочу висловити своє бачення ситуації, яка склалася на рідному фізичному факультеті. Тим більше, що заангажована преса підкидає численні факти до роздумів. Так, чергова стаття на “замовлену тему” в одній із запорізьких газет зачіпає важливу і дуже болісну на даний момент проблему: стан і розвиток наукової роботи на факультеті. Будь-який поміркований викладач і вчений розуміє, що без серйозної науки фізичний факультет просто не може існувати. А що ми маємо? Той, хто чесно відданий справі, скаже: наука на факультеті знаходиться у глибокій кризі. Чому? Існують об’єктивні та суб’єктивні причини. Об’єктивні загальновідомі: економічна криза в країні, тактичні й стратегічні помилки розвитку науки, міграція і старіння кадрів…

Цікавіші для нас суб’єктивні фактори, бо вони внутрішні й можуть бути усунені. Що мається на увазі?

Насамперед, кадрова політика. В нашому університеті її визначали ректор і відділ кадрів. Колектив виконував роль статиста. Чому? Через систематичні репресивні заходи.

Судіть самі. Мені пригадуються прізвища докторів наук, які пройшли через наш факультет: Кулагін, Савін, Горбань, Брехаря, Бахрушин, Псарьов. Фізичний факультет не виняток. На біологічному факультеті це: Рачковська, Ельберт, Лисенко, Калитка, Омельянчик, Бессонова. А де “друзі” ректора з матфаку: Воробйов, Туровцев, Бешенков? Погані спеціалісти? Як же тоді вони змогли створити Інститут економіки та інформаційних технологій, що успішно конкурує з нашим університетом? Чому зуміли організувати набір студентів на платній основі на схожі спеціальності в сусідньому гуманітарному університеті? Може, через недалекозору кадрову політику ректора? На жаль, все набагато гірше. Це осмислена політика. Її мета – прибрати потенційних опонентів та можливих конкурентів, а заодно залякати решту. Так народжується мовчазна “демократія згоди”.

Ось приклад. В університеті виникає новий науковий напрямок – газорозпорошувані корозієстійкі РЗМ-місткі порошкові матеріали, спецматеріали з них і технології на їх основі. Формується наукова школа, з’являються молоді доктори наук, лауреати держпремії, школу визнає світова наукова спільнота, відкривається серйозне фінансування, є передумови створення інституту і дослідного виробництва, виникає економічна не-залежність… Та це вже загроза авторитарному правлінню. Це тло, на якому науковий рівень першої особи не такий яскравий. Це колектив, який здатний оспорити думку ректора і відстояти засади демократії. Подібне неприпустимо, якщо мета – побудувати систему, що приносить прибуток вузькому колу – соратникам ректора.

Як наслідок – одні опоненти в Канаді, другі – в Росії, треті – в Харкові… Зате “однодумці” в ЗДУ. І вони уперто стверджують: університет на підйомі, в університеті багато нових спеціальностей, в ЗДУ нові центри і навіть два інститути! Та давайте поміркуємо: це досягнення чи мінімум, необхідний для виживання?

Порівнюючи набір спеціальностей, форми роботи й економічні показники ЗДУ з сусідніми комерційними вузами, доводиться констатувати: ми далеко не лідери! А якщо врахувати, що комерційні вузи починали з нуля, а у нас була досить розвинута матеріальна база і непогане кадрове забезпечення, слід погодитися: ми програємо у темпах розвитку.

В чому причина? У керівництва університету відсутня стратегія розвитку. Це не дозволяє обрати правильну тактику. Як наслідок, у рентабельних факультетів немає стимулу, у дотаційних – немає коштів. Перерозподіл прибутку і розподіл премій – приховані від громадськості й немотивовані. Економічні показники ефективності прийнятих рішень або відсутні, або приховуються. Це в університеті де є економфак і факультет управління?! Як наслідок, іде інтенсифікація праці та зубожіння середнього викладача. Що йому лишається? Викручуватися. І тоді наш шановний ректор, який має тільки середню заробітну плату майже 40 тисяч гривень на рік, “здає” своїх викладачів слідчим органам і дуже цим пишається (?!). Чи не краще зізнатися у своєму безсиллі, поступитися місцем іншому і не “прославляти” університет на всю країну?

Залишається тільки сподіватися, що ми прокинемося від сну, правильно оцінимо минуле і теперішнє, відродимо внутрівузівську демократію та об’єднаємося для збереження й розвитку нашого Запорізького державного університету на благо держави.

Сергій ГАЙДУК,
заступник декана фізичного факультету,
кандидат фізико-математичних наук