Сьогодні виповнюється 60 років із дня визволення Запоріжжя від фашистської навали.

Пам’ять людська - то річ не дуже надійна. Але існують такі події, які вкарбовуються в пам’яті поколінь, а їхній відгук лунає й через століття.

Велика Вітчизняна війна і є такою подією – трагічною, рясно политою людською кров’ю, а відтого ще більш болючою. Цей біль не дає спокою навіть тим, хто народився вже після війни і, на щастя, не чув виття куль та розриву снарядів, але їхня пам’ять мабуть на генному рівні зберегла події шістдесятилітньої давності.

Саме шість десятиліть минуло від дня визволення нашого рідного міста від фашистської навали, і кожен рік зменшує кількість солдатів війни, що порятували тоді нашу землю і зосталися живими. Низький уклін живим та світла пам’ять загиблим та померлим до строку від ран. Ми збережемо та передамо нащадкам пам’ять про їхній героїчний подвиг в ім’я свободи.

Вони підняли з руїн рідний інститут

Напередодні Великої Вітчизняної війни Запорізький педінститут, у якому навчалося понад чотири тисячі студентів та працювали 86 викладачів, був одним із провідних навчальних закладів республіки. Але 22 червня 1941 року життя інституту, як і всієї країни, розкололося на “до” та “після”. Понад дві тисячі вихованців та викладачів інституту вдягли військові шинелі. Серед них – добровольці І.П. Щербак, І.І. Бондаренко, М.П. Тараненко, О.І. Черенков, Ф.М. Борщевський, всіх не перелічити, і повернутися до інститутської аудиторії судилося не всім. А педагогічний інститут вирушив у евакуацію до Середньої Азії – в Ленінабад, щоб повернутися додому тільки через два роки.

Вже через чотири дні після звільнення Запоріжжя почалося відновлення інституту. Наказом виконуючого обов’язки директора І.Я. Мороза призначається початок навчання на 28 жовтня 1943 року, і незабаром сіли за столи в аудиторіях 109 студентів, а до кафедр стали 15 викладачів.

Та де вони були, ті аудиторії? Гітлерівці зруйнували всю матеріальну базу інституту, тож було відведено під навчальні площі уцілілий будинок на розі проспекту Леніна та вулиці Червоногвардійської, а також житловий будинок колишніх політкаторжан, там було обладнано кабінети та лабораторію. Студентський гуртожиток та їдальня розташувалися у бараках по вулиці Гоголя. Відновила роботу інститутська бібліотека, запрацювали три деканати та 10 кафедр – і все це силами викладачів та студентів, О.П. Батраченка, І.В. Працина, М.М. Федорова, Т.М. Шелеста, Ф.М. Борщевського та багатьох інших.

Повністю навчальний процес відновився 10 грудня 1943 року, тоді ж було відкрито підготовчі курси та заочний відділ, а 9 лютого 1944 року – вчительський інститут. З фронту за пораненням та з евакуації повертаються викладачі К.К. Бондаренко, П.Т. Забіяка, О.К. Жигалов, І.М. Кущ, К.М. Дмитренко, К.О. Лаврунов, О.К. Міксон, Е.М. Пінсквер. З перших навчальних днів ставиться питання про наукову роботу, і над кандидатськими дисертаціями починають працювати викладачі О.К. Жигалов, Т.С. Чупис, М.М. Федоров. Зараз, з відстані 60 років, нам важко уявити, на якому ентузіазмі вони працювали та навчалися, адже не тільки недостатньою була навчально-методична база - не вистачало викладачів деяких дисциплін, не було елементарного: столів та стільців, навчальних приміщень, що змусило перейти на двозмінний розклад занять, та й просто сидіти в холодній аудиторії – сумнівна насолода.

А вони були таки впертими, і самовіддано працювали, і віддавали весь свій час та сили тому, щоб повернути рідному інституту все те, що він втратив за час окупації. Може, вони особливо й не замислювалися над тим, що ця їхня копітка праця – то створення фундаменту для майбутнього розквіту нашої альма-матер, але ж ми, з позиції нашого сьогодення, розуміємо: без творчого подвигу наших попередників не став би Запорізький університет одним із провідних навчальних закладів України. Тож велика подяка всім тим, хто прийшов 60 років тому на згарище та руїни, хто не занепав духом, хто на своїх плечах виніс тягар відновлення інституту. Уклін їм до землі!

Людмила БОЧАРОВА,
директор музею ЗДУ Автор та редакція висловлюють глибоку подяку колишньому викладачеві ЗДУ
Івану Васильовичу ПУСІ
за допомогу в підготовці
матеріалу до друку