Борці за справедливість чи цинічно ошукані?

Педагог, наставник, викладач - звання почесне і водночас відповідальне. Адже які зерна вчитель посіє в серцях своїх вихованців, такими будуть і сходи. Історія пам’ятає безліч прикладів, коли вожді та вчителі нівечили юні душі, цинічно використовуючи молодь собі на потребу. Те, що відбувається зараз на філологічному факультеті ЗДУ, за масштабами, звичайно, на історичну подію не тягне, однак методи застосовуються ті ж самі, класичні.

Минулої п’ятниці студенти відділення журналістики кількістю близько двадцяти осіб зібралися перед першим навчальним корпусом на пікетування. Чого вимагали? Кого захищали? Гарячі студентські голови з юнацьким максималізмом стали на захист своїх викладачів, котрі написали заяву про звільнення за власним (!) бажанням, котрі кинули своїх вихованців посеред (!) семестру.

Хто саме підбурював студентів на цю акцію, хто дезінформував їх, врешті, не так і важливо. Нехай цей інсценований цинічними режисерами спектакль залишиться на совісті “педагогів”, які, певно, керувалися принципом: після нас хоч потоп. Вони ж не відчайдушні борці-студенти - перш, ніж грюкати дверима, подбали про спокійну та хлібну гавань, до якої вирішили пристати. Мова не про них.

Прикро саме за тих, хто залишається, хто буде продовжувати працювати та навчатися в університеті. Прийде час, і вони відчують сором за свою спробу дискредитувати власну домівку. А поки що вони переконані в праведності свого обурення.

Цей нігілістичний настрій панував і на зустрічі студентів та викладачів відділення журналістики з ректором ЗДУ Валерієм Савіним та в.о.проректора з питань гуманітарної освіти та виховання Миколою Некозом. Валерій Васильович відверто розповів про ситуацію, що склалася на факультеті. Ще навесні 5 професорів висловили нарікання щодо критерію прийому абітурієнтів, які при вступі отримують відмінні оцінки, а в процесі навчання демонструють низьку якість знань. Ректорат відреагував на цю скаргу: склад приймальної комісії було змінено. Відтоді конфліктна ситуація, яка назрівала вже давно, вступила у завершальну фазу. Вчена рада факультету, незадоволена стилем керівництва декана філфаку Ольги Турган, у якої, до речі, контракт закінчується лише у 2006 році, мала право таємним голосуванням змістити її з посади. Проте Ольгу Дмитрівну такий фінал не задовольняв, і вона подала заяву про звільнення за власним бажанням. Мабуть, та омріяна гавань, куди вона налаштувалася, вже на неї чекала. Як чекала і на тих п’ятьох викладачів, яким сердечний біль за своїх покинутих напризволяще студентів не завадив також написати заяви.

Ото і вся історія. Життя на цьому не зупиняється, навчальний процес, як запевнив студентів ректор (а ми не маємо підстав не довіряти його словам), не постраждає, як не знизиться і якість викладання на факультеті. Рівень підготовки журналістів, як і раніше, дозволить їм успішно конкурувати на ринку праці. Минуть роки, і ті студенти, які так відчайдушно розмахували плакатами, будуть зі сміхом пригадувати цю подію, що на той час майже цілком зітреться з їхньої пам’яті. А диплом про вищу освіту з вагомим надписом “Запорізький державний університет” залишиться з ними на все життя.

Тамара Хоменко