Оце так!

Студенти, як відомо, найвеселіший народ. А студентські роки – той період життя, пам’ять про який плекають в серці численні щасливчики, котрі 5 років життя пов’язали зі зловісними словами “деканат”, “курсова”, “кафедра” (української мови, припустимо) і, зрозуміло, із найжахливішим – “сесія”.

Проте не тільки буднями живий студент. Точніше, далеко не тільки буднями. Кожному є що згадати. Потрушу і я свою “четвертокурсну” пам’ять…

Невловима жертва

Семінар з… (не скажу, якої дисципліни: раптом викладач образиться, а людина-то він хороша). Страшний предмет. Ніхто в нього “не в’їжджає”. Весь потік просто конспектував лекції під диктовку, навіть не намагаючись розібратися. Може, і знаходилися трудяги, які ходили в бібліотеку “зондувати” підручники, але історія про це мовчить.

Словом, основна маса прийшла на перший семінар “просто посидіти”, але викладач явно на це не розраховував і почав перекличку, щоб виявити бажаючих відповідати. Таких, зрозуміло ж, не виявилося.

Перший викликаний, як і другий, і третій, одержали двійки. Список смертників неухильно продовжував зростати. У лектора шок, у студентів – також. Всі дрижать, наче перед розстрілом. Голови мало не притулили лобом до парти, не дихають. Звучить наступне прізвище. І тут…

Дівчина, яку викликав лектор, говорить: “Вона вийшла”, – і дивиться на викладача кристально чесними, дитячими очима.

Викладач ще не знає студентів в обличчя, тому він просто кивнув головою і переключився на наступну жертву.

Героїня врятувалася від двійки. Оплески. Завіса.

Катерина КОСТЕЦЬКА,
студентка відділення журналістики