Просто студентка

Що таке “бути дорослим”?

Алевтина Серовицька учиться на ІІІ курсі факультету фізичного виховання. Вона не “кругла відмінниця”. Але і задніх не пасе. З точки зору залікової книжки – просто хороша студентка. Та як дивно склалася доля цієї дівчини, котра у грудні відсвяткувала 21-й день народження!
Їй ледь виповнилося 15 років, коли мама поїхала в США. З того часу вони жодного разу не бачилися. Батько живе в Росії, зв’язок з ним Аля втратила ще раніше. Бабуся, якій мама доручила дівчинку, через півроку померла. Школярка залишилася одна. Без батьків. Без опікунів.
- Алю, зізнайся, думала: “Краще б мама була вдома”?
- Спочатку. Навалилися проблеми. Вони здавалися такими складними! Документи… Особисті почуття… Гадала: якби мама була вдома, вона б усе вирішила. А доводилося самій ходити по кабінетах. Це було так страшно! Та я швидко звикла.
- Ти сама вступала в університет?
- Збиралася на факультет іноземної філології. Ще на випускному вечорі так думала. Студіювала англійську. Але мама по телефону сказала: “Навіщо? Вся Америка говорить англійською. Тут ти будеш без професії”. Порадила факультет соціальної педагогіки і психології. Мені це сподобалося. Вважаю, кожна людина в житті має бути психологом. Я залюбки вступила на СПП.
- То як же опинилася на факультеті фізвиховання?
- Подумала: раптом відкрию свою фірму, буду когось консультувати, а у нього не так складеться життя – він мене гудитиме… Бозна чому перемкнуло: перейти на фізвиховання! Треба, хочу! Після першого ж семестру перевелася. Всі друзі страшенно сміялися: в школі я просто ненавиділа фізкультуру, не відвідувала уроки. А якщо і приходила, то тільки тому, що подобалося спілкуватися з учителем фізичного виховання. Але в десятому класі я поповнішала і, щоб схуднути, зайнялася аеробікою. У хорошого тренера. Аеробіка прийшлася мені до вподоби! Я змогла скласти в школі всі нормативи і зрозуміла, що не такий уже поганий предмет – фізкультура.
- Тепер ти працюєш тренером з аеробіки?
- Тричі на тиждень у школі вищої спортивної майстерності. Та спочатку в університеті закінчила курси, де серед викладачів був, наприклад, Олексій Льовкін…
- На факультеті фізвиховання навчаються хлопці і дівчата, що займаються спортом чи не все життя. А ти – 4 роки.
- Звісно, було страшно. І з легкою атлетикою особливо важко. Зате решта предметів дається добре. Спочатку я працювала “на заліковку”, тепер вона працює на мене. Ходжу на лекції і семінари, готуюсь, відповідаю… В результаті багато заліків маю “автоматом”, викладачі ставляться до мене прихильно.
- Любиш студентські тусовки?
- Знайомих у мене маса! А на дискотеці за все життя була разів 10 – та й то підлітком. Коли мама поїхала, я одразу подорослішала. Проблеми моїх однокласників: піти на дискотеку, щось покурити, щось випити… Дитячі! Нічні клуби також не відвідую. Для цього треба або кинути вчитися, або не працювати. Мені цікавіше читати літературу з езотерики і психології…
- Збираєшся в Америку?
- Для того, щоб заробити гроші. Диплом факультету фізичного виховання визнають за кордоном. Хочу відкрити в США школу аеробіки.
- Тебе не лякають події 11 вересня минулого року?
- Мама в цей день була вдома. Не на Манхеттені. Вона не телефонувала два тижні. Я дуже злякалась, чого тільки не передумала! Та все гаразд. От тільки… В США страшенна паніка. Люди усього бояться. А мама – масажистка. Її фінансове становище похитнулось…
- До випускного мама приготувала тобі незвичайний подарунок – видала збірку твоїх віршів?
- Вона натякнула, що буде щось особливе. Але такого я не очікувала.
- Продовжуєш писати?
- Продовжую.
- В такому разі – один твій вірш, для газети “Запорізький університет”, Алю.

Алевтина СЕРОВИЦЬКA

Ходить по ниточке…

Ходить по ниточке судьба не обделила,
Но до сих пор мне удавались все шаги –
Бывало страшно, а порой являлась сила –
Но все они мне были слишком дороги.

Все дорогой ценой по жизни мне давалось,
Но оптимизма дух вселял надежду мне:
То горько плакала, то радостно смеялась,
Порой разменивая счастье в стороне.

Но с каждым днем я становилась все мудрее,
Хотя порой сбивалась с верного пути,
Но снова светит мое солнце, душу грея,
И, я надеюсь, все плохое – позади.

Ходить по ниточке, срывая с неба звезды,
Не так уж плохо, как казалось мне порой,
А мысли-птицы в облаках вьют свои гнезда,
Надеясь, что беда уснула за горой.