Наше дослідження

Хто ходить у театр?

Студенти IV курсу відділення журналістики ЗДУ подивилися трагігротеск “Нестор Махно” в обласному українському музично-драматичному театрі, виставу “Двое в лодке, не считая жены” в Театрі молоді та мелодраму “День святого Валентина” в муніципальному театрі-лабораторії “Vie” на острові Хортиця. Але не заради цікавості: це було їх навчальним завданням. Вони опитували публіку, збирали відгуки про вистави, писали рецензії.

Вдалося опитати близько 40 глядачів. Більше як дві третини з них – жінки. Рід занять тих, хто прийшов до театрів, досить різноманітний: студенти, пенсіонери, інженери, конструктор, державний службовець, бригадир, токар, соціальний працівник, лікар, капітан міліції, учитель, кухар-технолог, технік-будівельник, економіст, домогосподарка, бібліотекар, приватний підприємець, юрист, учениця школи… І навіть група запорізьких козаків, які захотіли подивитися, як відтворюють історію нашого краю у виставі “Нестор Махно”.

Молодше 15 років – одна дівчинка. Від 15 до 20 років – двоє. Шестеро у віці від 20 до 30 років. Більша частка публіки – від 30 до 55 років. Хоча глядачів старше 55 також чимало. В цілому наймолодшою виявилася аудиторія театру “Vie”.

Чи часто люди ходять в театр? Більшість – раз на рік чи раз на півроку. Двоє взагалі не могли пригадати, коли востаннє дивилися виставу: “Давно”. Але є і такі любителі (аж 9), котрі приходять до театру щомісяця. Троє завітали уперше в житті. А ще двоє насолоджуються мистецтвом щотижня!

Відомості про репертуар глядачі одержують… головним чином, від знайомих або з афіш. Із засобів масової інформації найефективнішим для театральної реклами виявилося радіо. На другому місці – газети.

Імена хоч якихось запорізьких акторів знають далеко не всі. З одного боку, місцеві митці не досить “розкручені”. З іншого – публіка не дуже уважна (“Мені все рівно, хто грає, аби добре грав!”). Та все ж студентам-журналістам, що проводили опитування, називали прізвища Івана Смолія, Олександра Гапона, Григорія Антоненка, Тетяни Мірош-ниченко, Надії Стадниченко, Любові Фріган, Віктора Гончарова, Владілена Попудренка (щоправда, прозвучало: “Попандро-ненко”), Дмитра Московцева. А ще – Віталія Денисенка (хоча він не актор, а режисер) і Володимира Магара (враховуючи, що Володимир Герасимович пішов із життя на початку 60-х минулого століття, скільки ж років глядачеві, який пам’ятає його на сцені?).

На цій сторінці ми пропонуємо нашим читачам уривки з рецензій студентів-журналістів та відгуки глядачів, які вони записали.