Розмови у фойє Театру молоді

Ольга Григорівна, учитель історії, 42 роки: Ви знаєте, я трохи шокована. У виставі “Двое в лодке” я побачила саму себе, своє життя. Все було так реально! Я навіть розплакалася, що трапляється зі мною дуже рідко. Вистава справила дуже глибоке враження. Тепер ходитиму в театр частіше.

Олена, 30 років: Вистава мені сподобалась, хоча декорації я зробила би іншими.

Юрій Іванович, юрист, 35 років та його донька Світлана, учениця 98-ї школи, 12 років: Доньці вистава здалася нудною. Посередині дії вона шарпала мене за рукав, пропонуючи піти звідси. Мабуть, у її віці я зробив би те ж саме. Що стосується мене, то сподобалася робота режисера-постановника і гра акторів.

Ніна Михайлівна, 50 років: У цій виставі все зрозуміло для людей нашого віку. А молодих ці проблеми ще не зачіпають.

Володимир, приватний підприємець, 43 роки: Відверто кажучи, я би поставив спектакль абсолютно інакше. Створив би більш живі, природні декорації та підібрав би інші костюми. Хоча це дрібниці. А взагалі вистава удалася.

Марія Павлівна, 38 років: Актриса надто кричала. Я не помітила в її грі тонкощів, півтонів.

Валерій Миколайович, 54 роки: Я вже не вперше бачу виставу “Двое в лодке, не считая жены”. Але сміявся так же, як і вперше. Чудовий гумор, повністю відповідає моєму стану.

Сергій, 42 роки: Ми з дружиною чудово провели час. Одержали задоволення від гри акторів.

Якщо пливете – пливіть!

Виставу “Двое в лодке, не считая жены” ми дивилися 25 травня, одразу після того, як Театр молоді повернувся з Києва, де завоював симпатії мешканців столиці.

Двоє акторів з хорошою пластикою та добре поставленими голосами – Віктор Гончаров і Надія Стадниченко – розповіли нам історію чоловіка та жінки. Кумедну, трохи трагічну, але водночас дуже реальну історію про знайомство змучених житейськими проблемами людей.

Схоже, невмолимий час з кожним роком робить нас все беззахіснішими та вразливішими. На зміну самовпевненій юності – відважній та відкритій – приходить зрілість, що примушує, немов равлик, ховатися в раковину, старанно захищаючи “територію” своєї душі.

Мужність жінки підхльостує підтоптану мужність чоловіка. Що, відмітимо, дуже до вподоби глядачкам, яких у залі – більшість. Помітно, що акторське партнерство Віктора Гончарова і Надії Стадниченко триває не перший рік і тому вони трохи нагадують злагоджену агітбригаду. А під кінець вистави на сцені з’являється ще одна постать – дружина (Любов Фриган), яка також відіграє важливу роль.

“Грає” і музичний супровід: спочатку жаб’яче кумкання, потім – ностальгічно-пульсуючий ритм… І колом побігло по воді: “А помнишь это лето?”

Панорама почуттів захоплює дух. Чоловік і жінка… Природа… Човен… Чим не ідеальний спосіб поздирати з людини лушпиння, шар за шаром оголити сутність і дозволити душі вирватися з-під чіпкого контролю свідомості?

Наталія НАХОД,
Тетяна ОЛІЙНИК